Державний та конституційний устрій Канади

На Палату громад покладене здійснення трьох основних повноважень.

1. Законодавство. Лише Палата громад разом із сенатом має суверенне право приймати закони. У сучасний період спостерігається певний занепад законодавчої діяльності Палати, оскільки, по-перше, уряд майже цілком захопив право законодавчої ініціативи; по-друге, продовжується безупинний ріст делегованого законодавства й інших видів адміністративної нормотворчості, і, по-третє, більшість у Палаті, як правило, голосує за вказівкою своїх партійних лідерів.

2. Фінансові повноваження. Відповідно до Конституції, фінансові законопроекти спочатку вносяться тільки нижньою палатою, хоча сенат може вносити зміни до цих біллів і повертати їх на доопрацювання в нижню палату. Фактично Палата громад має справу з уже підготовленими кабінетом фінансовими пропозиціями, що затверджуються нею без істотних змін.

3. Контроль за діяльністю уряду. Контрольні повноваження Палати громад, про які мова йде нижче, досить великі, але вони значною мірою нейтралізуються правом уряду розпускати палати. Проте Палата громад неоднарозово змушувала уряд піти у відставку, виносячи йому вотум недовіри (останній раз у 1979 р.).

 

Палата громад обирається шляхом загального, рівного, прямого і таємного голосування терміном на п'ять років. Право голосу мають всі громадяни Канади, що досягли 18 років. Активного виборчого права позбавляються особи, визнані у встановленому порядку божевільними, особи, що знаходяться в місцях позбавлення волі, а також посадові особи, відповідальні за проведення виборів, і судді, призначувані генерал-губернатором. Ценз осілості (12 місяців) поширюється лише на британських підданих, що проживають у Канаді і бажають взяти участь у виборах.

Право висувати свої кандидатури дається всім повнолітнім канадським громадянам за винятком осіб, позбавлених активного виборчого права, а також депутатів провінційних і територіальних законодавчих органів, шерифів і державних службовців в цілому. Чиновники можуть висувати свої кандидатури тільки у випадку, якщо на період виборчої кампанії вони беруть відпустку за свій рахунок. При цьому у випадку їхнього обрання вони втрачають державну посаду.

У Канаді політичні партії не одержують офіційного визнання у виборчому процесі. Процедура виборів побудована таким чином, що всі кандидати, що беруть участь у ній, виступають як приватні особи. Кандидатуру повинні підтримати 25 виборців, чиї підписи завіряються свідками. Кандидат зобов'язаний присягнутися в тому, що він погоджується з висуванням своєї кандидатури, і внести заставу в розмірі 200 канадських доларів. Застава покликана звільнити виборчу кампанію від “несерйозних” кандидатів, ці гроші повертають кандидату, якщо за нього проголосувало хоча б 15% виборців, що прийняли участь у голосуванні в даному окрузі.

Межі виборчих округів визначаються спеціальними “прикордонними комісіями”, що створюються парламентом по одній для кожної провінції й обох територій. Вони займаються складанням і уточненням карт за результатами чергового перепису населення, що проводиться кожні 10 років, і повинні гарантувати рівність всіх округів по виборам у Палату громад. При необхідності і за вимогою щонайменше 10 депутатів питання про межі округів може обговорюватися на засіданнях палати.

У Канаді, як і в інших англосаксонських країнах, застосовується мажоритарна виборча система відносної більшості. Обраним вважається той кандидат, що набрав голосів більше, ніж кожен з його супротивників окремо, навіть якщо це становить менше половини. Подібна система результативна, тому що хто-небудь завжди одержує відносну більшість; у Палаті громад звичайно буває міцна більшість, що забезпечує стабільність уряду. При цьому вона позбавляє представництва малі партії і спотворює відповідність між кількістю поданих голосів і кількістю мандатів, завойованих тією чи іншою партією. Так, у 1968 р. ліберальна партія одержала 45% голосів виборців і 59% місць у Палаті громад. Вибори в Канаді проводяться по одномандатних виборчих округах.

Хоча термін повноважень Палати громад становить п'ять років, фактично парламентські вибори проводяться раз на чотири роки. Розпуск парламенту до закінчення повноважень став політичною традицією Канади, що відбиває прагнення керівництва партії, що перебуває при владі, провести загальні вибори в найбільш вигідний з її точки зору момент і знову забезпечити собі більшість. Формально розпуск Палати громад входить до компетенції генерал-губернатора, але на практиці розпуск здійснюється за вимогою прем'єр-міністра після консультацій останнього з членами уряду і партійним керівництвом.

 

Організаційно Палата громад складається з двох основних частин: офіційної і неофіційний (партійної). До партійної частини входять:

1. Кокуси партій, що являють собою парламентські органи трьох політичних партій Канади, представлених у Палаті громад (їхня форма роботи – закриті регулярні засідання). Парламентська практика показує, що кокус правлячої партії звичайно малоактивний, оскільки партійний лідер, що є одночасно прем'єр-міністром, у першу чергу спирається на своїх радників і членів уряду. В той же час кокус опозиційної партії несе набагато більшу відповідальність за розробку політики і боротьбу за владу, заздалегідь висуває своїх найбільш впливових членів до складу “тіньового кабінету”, для того щоб у випадку перемоги на парламентських виборах вони відразу змогли б зайняти відповідні міністерські посади і швидко ввійти в курс справи.

2. Комітети кокусів партій. Вони звичайно створюються по окремих галузях державного управління і народного господарства.

3. Можливе створення так званих регіональних кокусів, тобто органів, що поєднують членів