Державний та конституційний устрій Канади

Як правило, біллі направляються в один або декілька постійних комітетів палати, залежно від сфери регулювання білля; іноді – у спеціальні комітети чи об'єднані комітети обох палат парламенту.

Фінансові законопроекти підлягають розгляду в комітеті всієї палати.

4. Стадія звітування. Комітет повідомляє палату про завершення розгляду білля. Мінімум через 48 годин після такого повідомлення палата починає розглядати законопроект постатейно, обговорює зроблені комітетом зміни і вирішує, чи повинні окремі статті білля бути прийняті в колишньому вигляді, з поправками комітету чи змінами, що можуть бути внесені на стадії звітування [3, ст. 73].

За 24 години до початку розгляду білля з поправками комітету депутати роблять повідомлення про їхній намір поставити на обговорення будь-які поправки на додаток до тих, що вніс комітет. Спікер палати самостійно вирішує питання про те, які з запропонованих депутатами змін і в якій послідовності ставити на обговорення.

5. Третє читання. Як правило, воно має місце відразу після закінчення стадії звітування. Це досить формальна стадія обговорення законопроекту, оскільки під час дебатів палата вже не відходить від прийнятих положень білля. На стадії третього читання можуть пропонуватися зміни, що не торкаються суті законопроекту. Іноді опозиція використовує третє читання як останню спробу провалити урядовий законопроект чи ще раз сформулювати причини своєї незгоди зі схвалюваним біллем.

Після проходження трьох читань законопроект вважається прийнятим палатою громад.

6. Узгодження розбіжностей із сенатом. Після прийняття білля палатою громад клерк відносить його в сенат, де він проходить ті ж стадії. У випадку, якщо сенатори вносять у законопроект зміни, він знову надходить на розгляд палати. Якщо виникають істотні розбіжності в двох варіантах білля, може бути скликана конференція за участю депутатів палати громад і сенаторів. Ця конференція фактично є тимчасовим узгоджувальним комітетом.

Після узгодження розбіжностей і остаточного схвалення законопроекту обома палатами він передається генерал-губернатору Канади; останній дає “королівську санкцію”, тобто затверджує білль, що стає законом і іменується “Актом парламенту”. Якщо інше не визначено, він набирає сили з моменту затвердження його генерал-губернатором, що має чисто формальне право відмовити у затвердженні білля, тобто накласти вето, однак на практиці це право не використовувалося англійськими монархами (і їх представниками – генерал-губернаторами) з початку XVIII в.

Приватні законопроекти проходять ті ж стадії, хоча їхнє обговорення супроводжується деякими процедурними особливостями. Вони спочатку вносяться на розгляд сенату, їх докладно обговорюють у комітетах (у першу чергу в сенатських) із запрошенням представників зацікавлених сторін. Приватна особа чи компанія, зацікавлені в прийнятті такого білля, повинні сплачувати особливе мито при їхньому внесенні і на кожній стадії проходження. В залежності від стадії мито складає 100- 800 дол. В палаті громад приватні законопроекти, як правило, не викликають особливого інтересу, тому дебати практично не проводяться.

Розгляд фінансових законопроектів у палаті громад має ряд процедурних особливостей. Відповідно до Конституції, фінансові біллі можуть виноситися спочатку тільки на розгляд палати громад. Попередньо ці законопроекти детально проробляються кабінетом, одержують формальне схвалення генерал-губернатора й у вигляді послання генерал-губернатора направляються в палату громад на початку сесії парламенту, де негайно передаються у відповідні постійні комітети.

Зазначена процедура означає, що право законодавчої ініціативи по фінансових питаннях належить тільки уряду.

Фінансові законопроекти розглядаються не в звичайному засіданні палати громад, а в засіданні у вигляді комітету всієї палати.

Для прийняття фінансового законопроекту необхідно одержати згода уряду у вигляді рекомендації.

 

 

Регламент палати громад передбачає такі форми контролю над урядом: запитання депутатів міністрам; дебати за тронною промовою; пропозиції депутатів; призначення слідчих комітетів; перевірка актів делегованого законодавства і правильності призначень на державні посади.

Питання депутатів міністрам – найбільше часто застосовувана процедура. Вони одночасно є формою контролю і засобом одержання інформації від уряду.

Відповідно до регламенту, щодня може виділятися до 40 хв. для відповідей міністрів на поставлені депутатами питання. Для того щоб звернутися до міністра, парламентарій повинен за 48 год. до виділеного для відповідей часу дати повідомлення про свій намір поставити запитання. При цьому він вносить своє питання в “порядок денний” палати громад. Якщо питання позначене зірочкою, міністр повинен дати усну відповідь, якщо немає – представити клерку палати текст своєї відповіді. Якщо міністр стверджує, що поставлене питання вимагає докладної відповіді, яку неможливо дати у відведений час, то при згоді палати він може представити письмову відповідь.

Спікер палати може зняти “неприпустиме” питання депутата (наприклад, вимога надати секретні дані або вже доступну інформацію).

Зі своєї сторони будь-який міністр може відмовитися відповісти на запитання депутата без вказування мотивів. Таке трапляється досить рідко, тому що подібні дії міністра можуть завдати шкоди його престижу як члену кабінету.

За традицією, під час відповідей на питання депутатів, повинні бути присутні усі чи майже всі міністри або їхні парламентські секретарі. Кількаразова відсутність того чи іншого міністра може викликати невдоволення парламентаріїв і громадськості, що спостерігає за роботою палати громад по телебаченню.

Питання депутатів і відповіді міністрів (усні і