Державний та конституційний устрій Канади

Законодавча влада в Канаді належить парламенту, що складається з двох палат: Палати громад і сенату. Вони нерівноправні, оскільки сенат позбавлений права виступати ініціатором внесення фінансових законопроектів.

Главою держави номінально є генерал-губернатор, що призначається королевою Великобританії за рекомендацією прем'єр-міністра Канади. З літа 1999 р. цю посаду обіймає Едріенн Кларксон. Генерал-губернатор має повноваження двох видів. В силу особливих прерогативних повноважень, формально переданих йому англійською Короною, він має право вирішувати важливі питання зовнішньої політики, включаючи ратифікацію міжнародних договорів, оголошення війни та укладення миру. Фактично ці повноваження здійснюються прем'єр-міністром, що приймає рішення після консультацій із членами кабінету, а в ряді випадків – на підставі особливих декларацій, схвалюваних обома палатами парламенту. Інша група повноважень реалізується при виданні генерал-губернатором нормативних актів за прямим чи непрямим дорученням парламенту. На практиці ця нормотворча діяльність здійснюється урядом, а глава держави лише оформлює рішення кабінету особливими актами – наказами в раді. Всі акти генерал-губернатора набирають сили тільки після їхнього підписання прем'єр-міністром або іншим членом кабінету. Конституція передбачає створення особливого органу – ради (аналог британської таємної ради), члени якого призначаються генерал-губернатором. Офіційною функцією таємної ради є надання допомоги главі держави, але фактично вона не грає серйозної ролі. Генерал-губернатор призначає одного чи декількох своїх заступників.

На практиці виконавча влада в Канаді належить уряду на чолі з прем'єр-міністром. Після останніх виборів уряд очолив Жан Кретьєн, лідер ліберальної партії. До складу уряду входять прем'єр-міністр і 37 міністр. Особливість становища уряду Канади полягає в тому, що його існування не визнається Конституцією. Він діє на основі так званої конституційної угоди (звичаю). Уряд формується на основі більшості в нижній палаті, майже всі міністри одночасно є депутатами палати громад. До основних функцій уряду належать: управління державним апаратом; виконання прийнятих парламентом законів; нормотворча діяльність; складання бюджетного законопроекту, його внесення в палату громад і виконання прийнятого закону про бюджет; заповнення вакансій у державному апараті; скликання парламенту і розпуск палати громад. Частина цих функцій формально здійснюється генерал-губернатором.

Виконавча влада в кожній із провінцій формально належить лейтенант-губернатору, що призначається генерал-губернатором. В кожній провінції є законодавчий орган. В деяких провінціях – це однопалатна Законодавча асамблея, а в інших – двопалатний парламент. Наприклад, у провінції Квебек парламент складається з Законодавчої ради і Законодавчої асамблеї.

Фактично виконавча влада в провінціях належить провінційним урядам, що створюються партією, що здобула більшість у місцевій асамблеї, і очолюється прем'єр-міністрами.

Конституція Канади розмежовує компетенцію федерації та її суб'єктів. В Основному законі закріплений принцип двох виняткових сфер компетенції, тобто встановлюється перелік предметів відання як федерального парламенту, так і законодавчих асамблей провінцій. При цьому в Конституцію включене положення, відповідно до якого перелік питань, що відносяться до виняткової компетенції провінцій, вважається остаточним, а виняткова компетенція федерації може доповнюватися і розширюватися за рахунок включення у відповідний перелік нових пунктів. Таке положення може використовуватися для посилення централізму в канадській федерації. До компетенції федерації входять такі питання, як оборона, емісія грошей, оподатковування, регулювання торгівлі, поштова служба, банківська система, проведення перепису населення, статистична служба, видача патентів, відносини з індіанцями, правове положення іноземців і ін. До компетенції провінцій належать: внесення поправок до провінційних конституцій, місцеве оподатковування, створення провінційних державних органів і регулювання діяльності муніципалітетів, питання власності і цивільних прав, місцеве правосуддя і т. д [7, ст. 217].

У країні діють три великі політичні партії: прогресивно-консервативна (створена в 1854 р.), ліберальна (заснована в 1873 р.) і Нова демократична (створена в 1961 р.). Перші дві партії є буржуазними, а НДП по своїй програмі – соціал-демократична партія.

 

Місце Палати громад як федерального представницького органу Канади визначається її роллю в конституційному і політичному механізмі, змістом і межами її повноважень.

Палата громад виступає як механізм формування уряду, що приводиться в дію постійним суперництвом і боротьбою основних політичних партій. В Канаді уряд формується політичною партією, що в результаті загальних виборів одержала більшість місць в органі народного представництва. Призначення на посаду прем'єр-міністра, лідера партії, що одержала більше половини мандатів у Палаті громад, здійснюване генерал-губернатором Канади, є чисто формальним актом. В силу політичної традиції глава держави не може відмовити в такому призначенні.

Прем'єр-міністр і кабінет здійснюють ефективний контроль за діяльністю Палати громад, оскільки вони спираються на дисципліновану парламентську більшість. Це дозволяє уряду визначати порядок денний Палати громад, істотно впливати на розподіл часу роботи парламенту і домагатися прийняття внесених ними законопроектів. У разі потреби кабінет розпускає парламент і оголошує дострокові вибори.

Значення Палати громад багато в чому визначається тією обставиною, що вона виступає як орган, у якому тією чи іншою мірою представлені інтереси різних соціальних груп, політичних і суспільних течій і т. д.

Певною мірою роль нижньої палати посилюється тією