Ділова українська мова

Нині є закономірним, що в наукових працях замість «я» використовують «ми» з огляду на те, що вираз суб’єкта авторства як колективу надає більшого об’єтивізму викладові. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до розв’язання проблеми.

Мета наукового мовлення полягає і в тому, щоб систематично і об'єктивно викласти певні наукові проблеми, питання. Основна увага звертається на логіку і точність викладу, від яких залежить рівень інтелектуальності наукових висловлювань. У науковому стилі, як і в офіційно-діловому, значною мірою реалізується інформативно-комунікативна функція мови. У науковому мовленні виявляються найбільш ціннісні пізнавальні надбання людства в кожній сфері його діяльності. З плином часу техніка наукової діяльності змінюється, розгортається і вдосконалюється.

2. Мовні формули в науковому стилі

Мовні формули – це закріплені традицією набори штампів, кліше, вживання яких обов'язкове в тих чи інших ситуаціях певної сфери діяльності. У побуті це привітання, прощання, висловлення подяки і т. ін., в офіційній сфері – формули усного і писемного етикету, у фольклорі – медіальні і фінальні формули казок. «Більшість людей, – зауважує В. В. Виноградов, – говорить і пише за допомогою готових формул, кліше» (пор. думку Ф. де Соссюра про те, що серед синтагм варто відрізняти такі, які є одиницями мови, оскільки відтворюються мовцем у готовому вигляді або будуються за шаблоном, і вільно створювані в мовленні, а тому належні до одиниць мовлення).

Клішованість виражальних засобів наукового стилю пояснюється тим, що наукове спілкування є колективною мовною діяльністю. Крім того, науковий текст орієнтований на оптимальне сприйняття змісту повідомлення, саме цим він відрізняється від художнього твору, автор якого прагне привернути увагу не тільки до змісту, а й до форми. Оптимальне, автоматичне сприйняття змісту наукового тексту досягається вживанням у ньому стереотипних одиниць різних рівнів, у тому числі – мовних формул. Словом, мовні формули є одним із засобів стереотипізації наукового викладу.

Механізм засвоювання, зберігання і використання мовних формул істотно відрізняється від породжування (побудови, конструювання) висловлювання з окремих лексем. Ці процеси забезпечуються психофізіологічними підсистемами, співвіднесеними з різними півкулями мозку: одна півкуля контролює створення нових висловлювань, інша зберігає набори мовних формул і відповідає за їхнє використання. Поєднуючись у суцільному викладові, елементи різнопланових психофізіологічних систем по-різному «поводять» себе у тексті.

Висока здатність мовних формул до взаємної заміни зумовлюється їхнім комунікативним призначенням – різні за значенням вирази можуть бути засобом виконання того самого комунікативного завдання. Це відрізняє їх від традиційних лексичних, синтаксичних і навіть від контекстних синонімів. Сукупність взаємозамінних мовних формул забезпечує комунікативну точність викладу, однак, на відміну від звичайних синонімів, їм не властива системна організація (з домінантним значенням, чіткою ієрархією семантичних відтінків). Це, очевидно, дає змогу піднести комунікативно еквівалентні мовні формули до окремого різновиду – комунікативних синонімів.

Автоматичне використання мовних формул пов'язане з їхньою семантичною «розмитістю», нечіткістю, неповноцінністю. Ця властивість забезпечує необхідну гнучкість, яка зрештою й сприяє побудові високоорганізованого семантичного простору наукового тексту. Сталість внутрішньої організації досягається несталістю структурних елементів. «Жорстка» система (сукупність термінів, які відображають систему понять – фрагмент наукового знання) може реалізувати себе тільки за допомогою «вільної», гнучкої «сполучної тканини» (метатекстових одиниць, здатних до взаємної заміни).

Семантична «розмитість», нечіткість мовних формул виявляється, зокрема, в тому, що до ряду комунікативних синонімів можуть входити як окремі слова, так і словосполучення, частини речень і цілі речення. Наприклад, сукупність конструкцій, застосовуваних з метою узагальнити, зробити висновок, охоплює одиниці різної будови і семантичної ваги: отже; словом; зрештою; що й треба було довести; можна зробити висновок про... ; у результаті можна прийти до висновку про те, що... ; на закінчення скажемо ще про... ; є всі підстави стверджувати (твердити), що... ; сутність викладеного дає підстави твердити про... ; на основі цього ми переконуємося в тому, що... ; узагальнюючи сказане; зі сказаного виходить, що... ; ці дані свідчать про те, що... та ін. Які з мовних формул обере автор -цілком залежить і від його наміру, і від власних уподобань, і – звичайно ж – від активного словникового запасу. Що більше мовних формул для окреслення певної смислової (текстової) ситуації знатиме науковець, то вільніше він використовуватиме код у цілому. Доведено, що мовне оформлення результатів наукового пізнання буває недосконалим саме через недостатнє вміння застосовувати мовні формули.

Усталені одиниці, вживані у наукових текстах (мовні формули), становлять предмет багатьох сучасних досліджень. Для їх позначення використовують різні терміни – «нетермінологічні стандартизовані одиниці», «глобальні непродуктивні одиниці», «стереотипні структури», автоматизовані форми мовного вираження», «стійкі словесні комплекси», «фразеоматичні сполучення, рекурентні сполучення, «стандартизовані вирази», «стереотипні вирази», «прагматичні ідіоми». Серед зазначених термінів найбільш вдалим видається термін «нетермінологізовані стандартизовані одиниці» – він виступає загальною назвою всіх усталених виразів, якими можуть бути окремі слова, сполучення слів, частини речень; він чітко відображає дихотомію термін/нетермін