Ділова українська мова

 

Національна мова – складна, динамічна і цілеспрямована культурно-історична система, що поєднує всі різновиди мовного функціонування. Можна сказати, що в українську національну мову входять як у єдину систему систем усі різновиди мови: літературна мова, мова науки і техніки, розмовно-просторічна і літературно-розмовна форми мови, територіально-соціальні діалекти.

Термін – це слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо [СУМ], яке застосовують у процесі пізнання та засвоєння наукових і професійних об’єктів та відношень між ними.

Відомий термінолог В. М. Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне (конкретне або абстрактне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності. У цьому визначенні підкреслюється, що термін – це лексика виключно для спеціальних потреб.

Під термінологією розуміється звичайно сукупність термінів, тобто лексичний склад мови науки і техніки. Термінологія, яка забезпечує номінацію професійних об'єктів і понять у мові науки і техніки, є невід'ємною частиною національної мови. Тому вона має відповідати усім ознакам, які виділяються у дефініції літературна мова.

Терміносистема – це система термінів у певній галузі/підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.

Термінознавство як сучасна наука виникло у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук.

Головною категорією у термінознавстві є поняття “термін”. Крім того, є ще певні сукупності мовних одиниць, які мають назви “термінологія” та “терміносистема”. Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві.

Отже, ми можемо визначити термінознавство як науку, що вивчає терміни й терміносистеми, закономірності їх створення та функціонування.

 

3. Поняття “дефініція”

Центральну роль в організації людських знань відіграє процес формування поняття. Поняття – це одиниця думки з розмитим змістом і обсягом. Конкретний зміст і обсяг поняття набирає лише в межах певної галузі знання або діяльності.

Будь-яке наукове або технічне поняття повинно обов'язково закріплюватися вербально через те, що не закріплені вербально поняття, на жаль, залишаються тільки досвідом окремої людини (або групи людей) і зникають разом з нею.

Процес вербального закріплення поняття відбувається у процесі формування дефініції та створення терміна.

Дефініції формуються у процесі наукового дослідження. Вони мають тимчасовий характер, тому що постійно змінюються через вплив поглибленого наукового знання внаслідок прогресу науки та техніки.

Під дефініцією розуміють розгорнуте визначення поняття за допомогою по-особливому побудованого речення. А термін – це ім'я поняття.

Наприклад: Амперметр – ім'я поняття (термін) ; прилад, яким вимірюють силу електричного струму – дефініція.

Приписування термінам дефініцій – процес складний і з погляду науки, і з власне мовного погляду. Відомо, що будь-яке формулювання (дефініція) повинне бути водночас точним, вичерпним і лаконічним. Точність досягається несуперечливою співвіднесеністю термінів, які входять до дефініції, з позначуваними ними науковими поняттями.

 

Сучасна мова науки висуває до термінів певні вимоги.

Системність

Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Слово як термін існує лише у певній системі понять. Система термінів кожної науки становить певну множину взаємопов’язаних елементів, які створюють стійку єдність і цілісність, наділену інтегральними властивостями й закономірностями. Термін називає поняття й займає конкретне місце у певній системі понять, яка є відбиттям або наукової теорії, або наукової класифікації. Належність терміна до певної системи, тобто до певного термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.

Головною ознакою лінгвістичної основи наукового твору – наукового знання – є його системність. Терміни, порівняно з лексичними одиницями загальнолітературної мови, більш системні, оскільки терміносистеми мають вищий ступінь організації, яка забезпечується її свідомим формуванням. Кожен термін будь-якої галузі науки чи техніки – член певної строгої системи, від якої він залежить і в якій він займає певне, чітко визначене місце.

Системність прийнято вважати не тільки базовою ознакою термінології, а й основною вимогою до терміна. Тому головне завдання термінолога – працювати над підвищенням рівня системності термінолексики як на внутрішньому, так і на міжгалузевому рівні, хоч досягти абсолютної системності загалом неможливо.

Однозначність

Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін.

У своєму термінополі термін є однозначним, тому що поле грає для терміна таку ж роль, що контекст для загальновживаної лексики. Наприклад, термін корінь у математичному термінологічному полі має одне значення (величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число) ; у біологічному термінологічному полі має інше значення (частина рослини, що міститься в землі) ; у граматичному термінологічному полі – третє значення (головна частина слова (без афіксів), що виражає його основне (лексичне) значення). Але у кожній терміносистемі цей термін має єдине значення, що відповідає вимозі однозначності.

Мотивованість

Мотивованість – це така мовна форма терміна, яка допомагає зрозуміти поняття, що він позначає, без звертання до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не