Ділова українська мова

Як правило, до мовних формул (метатекстових одиниць,, усталених виразів) наукового тексту відносять насамперед вставні конструкції, відзначаючи їхню роль у формуванні структури тексту – в поєднанні речень, у зміні характеру викладу (опису, коментування, оцінки). Аналіз науково-технічних текстів переконує в тому, що сукупність метатекстових одиниць не обмежується вставними словами, словосполученнями й реченнями.

Розглянемо використання мовних формул, які завжди допоможуть у найскладніших ситуаціях мовної творчості.

Якщо ми хочемо наголосити на чомусь, привернути увагу читача до важливих, на вашу думку, моментів, то використовуємо такі мовні формули: особливо важливо вказати тут те, що; розглянемо тепер приклад.. ; перейдемо (перейдімо) до питання…; навіть, лише, тільки; аж ніяк не.

Якщо хочемо висловити оцінку, впевненість чи сумнів: очевидно; зрозуміло; без сумніву; самоочевидно; напевно (напевне) ; без сумнівів.

Якщо хочемо пояснити, уточнити, виділити щось: на приклад; так, на приклад; зокрема; а саме; точніше кажучи; н6авіть; іншими словами; крім того; це значить; йдеться про те, що.

Якщо хочемо узагальнити, зробити висновок: отже; узагальнюючи сказане; є всі підстави стверджувати (твердити) ; у результаті можна дійти висновку; на основі цього ми переконуємося в тому, що…; ці дані свідчать про те, що…; зрештою.

Якщо хочемо розчленувати інформацію: по-перше; по-друге; з одного боку; з другого боку.

Якщо хочемо вказати на час, послідовність: тепер; тоді; потім; спочатку; спершу; раніше вже йшлося про…; насамперед; передусім; почнімо (почнемо) з того, що... ; перейдімо (перейдемо) до питання…; перш за все; в першу чергу; щойно; на завершення; на закінчення.

Якщо ми хочемо зіставити чи протиставити: і; а; але; проте; однак; і все-таки; і все ж таки; навпаки; не тільки (не лише), а й …

Якщо ми хочемо поєднати частини інформації: і; також; при цьому; до речі; крім того; інакше кажучи; разом з тим; як уже зазначалося; як зазначалося раніше; як було показано; як було доведено; згідно з цим; відповідно до цього.

На відміну від побутових мовних формул, більшість з яких відзначається яскраво вираженим національним характером (пор., наприклад, «Ласкаво просимо!» і «Добро пожаловать!»), мовні формули наукового стилю тяжіють до інтернаціоналізації, що пояснюється надмовним характером наукового пізнання: in conclusion – на закінчення – в заключение; in a few words – в кількох словах, коротко кажучи – в нескольких словах, кратко, вкратце; in fact – no суті, фактично, справді, насправді – действительно, на самом деле, фактически.

Засвоєння мовних формул є однією з умов долучення окремої особистості до колективних надбань у певній сфері, а отже – необхідною умовою успішної діяльності в цій сфері. Як правило, людина засвоює виражальні засоби підсвідомо – наслідуючи тих, хто їх вільно вживає. Однак свідоме ставлення до мовної частини коду, постійне самовдосконалення на основі знання психофізіологічних особливостей формування і функціонування мовних засобів істотно допомагає адаптуватися у відповідному соціальному середовищі.

1. Дайте характеристику наукового стилю. Назвіть основні мовні ознаки та мовні засоби цього стилю.
2. Охарактеризуйте різновиди наукового стилю: власне-науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-технічний.
3. Назвіть основні особливості наукової мови, охарактеризуйте її.
4. Що таке мовні формули? З якою метою їх використовують у науковому стилі?
5. Як автор наукового твору повинен організовувати свій текст?

 

 

Слово «текст» у перекладі з латинської означає тканини, сплетіння, з'єднання. Текст вивчають багато наук. Нині існує більше 250 визначень поняття тексту. Однак універсального визначення, яке мало б термінологічний характер, ще не вироблено.

Важко вибрати одну визначальну якісну ознаку тексту, на основі якої можна було б звести все різноманіття окремих текстів до одного поняття. У лінгвістиці тривалий час текст визначався на основі стрижневої категорії – зв'язності.

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується різноплановістю дефініцій тексту. Різні підходи до тексту відображено в сукупності дефініцій, що їх наводить І. Р. Гальперін. Основним є визначення видатного вченого в галузі загальної теорії тексту: «текст – це витвір мовленнєвого процесу, наділений завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, витвір, який складається з назви (заголовка) і особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну установку».

Нині є різні концепції, в яких поняття «текст» інтерпретується по-різному, залежно від того, який аспект тексту в них виділяється як провідний:

1. Концепції, в яких провідним є статичний аспект. Ці концепції відображують результативно-статичне уявлення про текст як зміст. Тобто текст розуміється як інформація, відчужена від відправника у вигляді послідовності висловлювань, об'єднаних змістовим зв'язком.
2.  Концепції, в яких пріоритетним аспектом виступає процесуальність тексту. Процесуальність розуміється, з одного боку, як реалізація мовленнєвої здатності індивіда, з іншого – враховується, що текст є мовою в дії. Таким чином, враховується здатність мови до живого функціонування у мовленні.
3. Концепції комунікативні, що орієнтуються на акт Комунікації. При цьому акцентується на каузативному (причинно-наслідковому) началі як двосторонній зацікавленості автора та читачів у передаванні та пізнанні інформації.
4. Стратифікаційні (диференційні, розподільні)