Ділова українська мова

Отже, різні погляди на текст визначають можливість його розгляду як певної абстрактної схеми, моделі складного завершеного цілого та як конкретної реалізації цієї моделі. Перший рівень називається емічним, або мовним. Другий – етичний рівень, або рівень мовлення (порівняйте мовні та мовленнєві одиниці: фонема – звук, морфема – морф, лексема – слово, речення (структура) – висловлювання (фраза), значення – смисл).

 

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (франц. dіsсоиrsе – мовлення). До 80-х років XX ст. терміни «дискурс» і «текст» уживалися як синонімічні. Це пояснюється браком у певних європейських мовах слова, відповідного франко-англійському «дискурс», тому його замінили найменуванням «текст».

Розрізнення понять «текст» і «дискурс» відповідає положенням Ф. де Соссюра про мову і мовлення (лінгвістики мови і лінгвістики мовлення), означає відмінність тексту і дискурсу, однак не протиставляє їх, а підкреслює їхню єдність.

Основні характеристики цих двох одиниць можна представити у вигляді опозиційних пар:

• текст – одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс – комунікативного, їх можна розглядати як відповідники речення і висловлювання;
• усність – писемність; письмовий текст протиставляється усному дискурсу; відповідно текст – це предикативна одиниця, а дискурс – це мовленнєва дія, або мовленнєвий акт. Письмовий текст має певні переваги над дискурсом: сказане усно необхідно запам'ятати, щоб керуватися цим або передати іншим. Немає потреби у запам'ятовуванні написаного, оскільки текст закріплений на матеріальному носії, його можна прочитати у будь-який час;
• час створення – передавання; створення дискурсу збігається з часом його передавання, за умови, що мовлення не передається за допомогою магнітних носіїв або зміст сказаного не надходить через посередника; створення тексту переважно не збігається з часом його передавання: текст створюється в один час, а передається та надходить до адресата в інший;
• монологічність – діалогічність; дискурс передбачає часто інтерактивну дію, а текст – монолог;
• обсяг – дискурс передбачає протяжність, а текст може бути дуже коротким (складатися з одного речення) ;
• когезія (когерентність) ; текст характеризується когезією на поверховому рівні (лексики, граматики), а ознакою дискурсу є дискурсивна когерентність між мовленнєвими актами;
• відсутність у тексті та наявність у дискурсі засобів невербального супроводження мовлення.

На відміну від дискурсу, текст документа тісно не пов'язаний з реальним часом. Він існує у фізичному часі не як такий, а лише на матеріальному носії, який може старіти і псуватися. Дискурс не може накопичувати інформацію. Цей спосіб передавання інформації не призначений для її збереження. Тільки текст, як носій інформації, накопичує, зберігає її. Текст можна багаторазово відтворювати, тоді як дискурс відтворити неможливо.

 

Текст як одиниця мови складається з одиниць нижчого рівня – речень. Саме текст, а не речення є вищою і незалежною мовною цілісністю. Реченню як одиниці мови властива предикативність, а тексту – зв'язність. Речення характеризується тільки одним – «горизонтальним планом змісту, тоді як у тексті існують дна плани змісту – «вертикальний» і «горизонтальний».

Для теорії тексту важливими є виділення двох одиниць – речення і висловлювання. Речення – це граматична структура, у якій наявний предикат, а висловлювання (фраза) – актуалізована одиниця комунікації, обов'язковою ознакою якої є інтонація. Висловлювання об'єднуються у тематичні блоки, а останні – у дискурси.

Речення характеризується як певна структурна модель і належить мові, а висловлювання як лексично наповнена модель із певною інтонацією є одиницею мовлення. Речення розглядається як абстрактна віртуальна мовна одиниця, конструкція, яка описується без урахування її лексичного наповнення і вираженого комунікативного завдання. Висловлювання – конкретна мовленнєва одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної моделі, комунікативною націленістю, інтонаційним оформленням і ситуативним значенням.

За обсягом речення і висловлювання можуть не збігатися: висловлювання може бути ширшим за структурну модель (за рахунок відокремлених зворотів, вставних слів, звертань тощо) і меншим (у вигуках, ствердженнях і запереченнях, привітаннях, у фразах ввічливості та ін., які називають замінниками речень).

Хоч більшість лінгвістів теоретично розрізняють речення і висловлювання, унормованим є термін «речення».

 

При вивченні тексту як мовної одиниці важливо виявити особливі характеристики – ознаки, на основі яких можна виділити текст, сукупність яких дає уявлення про нього. Найважливіші характеристики тексту є:

• зв'язність;
• змістова зв'язність, співвіднесеність, інші назви – однотемність, кореферентність;
• єдина модальність – ствердження, відмову, прохання та ін. ;
• граматична єдність речень, що становлять текст (єдність часу, числа, особи), порушення якої робить текст неоднозначним;
• прагматична установка (або авторська установка, цілеустановка).

Отже, зважаючи на викладені вище текстоутворювальні ознаки, текст слід розуміти як письмовий документ, який складається з послідовної низки єдностей, об'єднаних лексичним, граматичним та логічним зв'язком, і якому властива модальність та цілеустановка (прагматична установка).

5. Специфіка роботи з науковим текстом

Специфіка наукової мови обумовлена відмінністю науки від мистецтва, що виявляється навіть не в змісті, а виключно у обробці цього змісту, бо вчений переконує логічними доведеннями, а поет – образами. Відтак, спосіб викладення матеріалу в науковій літературі визначають як формально-логічний (колективний). І саме він обумовлює вибір системи мовних (лексичних, граматичних) засобів для