Діяльність Костя Штеппи в окупованомув Києві (1941-1943 рр.) : історіографія

18 березня 1938 р. був заарештований і впродовж 1938-1939 рр. перебував під слідством органів ДПУ УРСР, за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі та зв’язках з іноземною розвідкою. Через шість місяців ув’язнення почав давати свідчення й визнав себе винним. «Зізнався», що учасники націоналістичної організації планували повстання в Києві, на чолі з Любченком і Хвилею, а в перспективі – вбивство Сталіна. Собі відводив роль керівника терористичної групи в КДУ та Київському педагогічному інституті. 27 вересня 1939 р. перед К. Штеппою відкрилися двері Лук’янівської в’язниці – йому дарували свободу, в зв’язку з «бездоказовістю звинувачення». Зараз, не володіючи всіма архівними документами, важко назвати причину звільнення, хоча сьогодні в наукових колах переважає думка, що Кость Феодосійович погодився стати таємним інформатором НКВС. Якщо це відповідає дійсності, то ми змушені констатувати, що в тій ситуації він втратив моральні принципи. Це все цілком вписується в логіку його боротьби за життя.

Після «несподіваного» звільнення, йому повернули професорське звання та посаду завідувача кафедри стародавньої історії КДУ 1 листопада 1939 р. учений заявив нову тему своїх наукових досліджень – «Римська Африка за доби переселення народів», яка мала стати частиною великої дослідної проблеми під загальною назвою «Революція рабів і варварське завоювання Римської імперії». Однак творчі успіхи чергувалися з непорозуміннями, що виникали з перезатвердженням докторату, адже 4 листопада 1939 р. ВАК СРСР прийняв рішення про переатестацію наукових ступенів і вчених звань. 10 грудня 1939 р. Вчена рада історичного факультету КДУ підтримала клопотання про затвердження, присвоєного К. Штеппі 1927 р., ступеня доктора історичних наук. Проте, вирішення питання зволікалося, що змусило вченого взятися за нову докторську роботу.

Під час Другої світової війни Кость Феодосійович перебував в окупованому Києві. Після створення Київської міської управи (далі – КМУ), він посів у ній посаду завідуючого відділом культури та освіти. На цій посаді він сприяв розвитку архівної справи, відкриттю Української академії наук, функціонуванню видавництва «Школа», створенню Всеукраїнської учительської спілки тощо. Чимало зусиль докладав для відновлення роботи Київського університету, більшість викладачів і студентів якого разом із матеріальною базою було евакуйовано до Казахстану. У листопаді 1941 р. його призначили ректором відтвореного Київського університету. Керувати університетом в умовах окупації було досить складно, оскільки викладання за старими планами й конспектами становило смертельну небезпеку. Саме тому ректор вимагав від підлеглих коригувати лекції «на вимоги часу», наголошуючи на «культуртрегерській» місії Німеччини. До певної міри в університеті вдалося проводити курс, у рамках задекларованої окупантами, підтримки українського національно-визвольного руху. Частково цьому сприяла нетривала діяльність Української національної Ради, чимало членів якої були університетськими викладачами. Отже, цей орган опосередковано впливав на роботу університету. Проте, розгорнути й налагодити функціонування університету в повному обсязі не вдалось, і згодом його закрили. Водночас новий голова КМУ – В. Багазій, орієнтований на свідомі українські кола, спочатку усунув К. Штеппу від керівництва відділом культури й освіти КМУ, а потім і від ректорства.

З грудня 1941 р. Кость Феодосійович був головним редактором газети «Нове Українське Слово». У 1942 р. працював науковим консультантом Музею-архіву переходової доби м. Києва. У 1943 р. назавжди залишив Київ. У Західній Німеччині очолював редакцію російськомовного журналу «На досуге», розрахованого переважно на вояків Російської визвольної армії, викладав російську мову й літературу в американській школі (19501952 рр.). Водночас працював в Інституті вивчення історії та культури СРСР (Мюнхен). З 1952 р. жив у США, співпрацював з Американською комісією за визволення, радіостанцією «Свобода», відновив дослідницьку роботу. Ще 20 серпня 1948 р. 4-м відділом МДБ СРСР було оголошено розшук К. Штеппи, але 27 лютого 1956 р., постановою УКДБ при Раді Міністрів УРСР по Київській обл. розшук було припинено, хоча його місце перебування було відоме. Помер К. Штеппа 19 листопада 1958 р. у Нью-Йорку, де й похований на цвинтарі монастиря Новодієво [1, 223-226].

Сьогодні всі ці факти добре відомі широкому загалу, а тому зупинимося детальніше на тому, як у сучасній історичній науці подають та оцінюють діяльність Костя Феодосійовича в окупованій столиці. Щодо цього нині написано досить багато, проте, «білі плями» залишаються. Недаремно професор І. Верба зазначив: «Війна, а головне, окупація Києва – важлива сторінка в біографії Штеппи, яку ще довго і наполегливо доведеться відтворювати та осмислювати. Слід зауважити, що проблема “Штеппа і роки окупації” не така проста, як здається на перший погляд» [1, 106].

Першими давати оцінку діяльності Костя Феодосійовича в окупованому Києві почали представники діаспори. У більшості праці закордонних істориків мали не науковий, а публіцистичний характер. Саме у них сформувалася теза про К. Штеппу як колаборанта, який боровся з національно-визвольним рухом упродовж усього періоду гітлерівської окупації. При цьому жодної розповіді про його наукову діяльність у Києві. Як приклад спотворення біографії К. Штеппи, можна назвати статтю Н. Немирона «У збудженній в огні столиці України». Зокрема автор розповідав: