Діяльність Костя Штеппи в окупованомув Києві (1941-1943 рр.) : історіографія

Натомість М. Михайлюк вивчала діяльність Костя Феодосійовича як головного редактора газети «Нове Українське Слово» [10, 133-141]. Розповівши про колектив, який зібрав навколо себе головний редактор та про труднощі, з якими їм довелося зіштовхнутися, дослідниця дійшла висновку, що ця газета мала про- німецьку й антирадянську спрямованість, хоча по- іншому писати журналісти, на чолі з К. Штеппою, не могли [10, 140-141]. Щодо співпраці з окупантами головного редактора часопису, то М. Михайлюк навела пояснення самого Костя Феодосійовича, написане вже після війни: «Мене звинувачують в колаборації, службі окупантам. Я цього ніколи не заперечував... Свого амплуа – редактора – я не обирав, а змушений був його взяти на себе, під прямим тиском окупаційних властей. Не можу заперечувати.., я намагався виконувати... обов’язки... чесно. Таке відношення до справи, як і всю свою службу на окупантів, я розглядав як єдину можливу форму моєї особистої участі в боротьбі зі сталінським більшовизмом. І дійсно редаговані мною газети відповідали головній меті: ідеологічній боротьбі проти більшовизму... По-друге, мене звинувачують у тому, нібито я в якості редактора боровся проти українських політичних діячів і проти української культури... Однак можу стверджувати наступне: жодного слова проти українського народу і української культури в пресі не було надруковано! Газети проводили боротьбу лише проти поглядів обмеженого кола осіб, які намагалися замінити антибільшовицьку боротьбу антиросійською. Газети проводили боротьбу проти розпалювання міжнаціональної різні і ворожнечі в момент, коли всі сили повинні були бути спрямовані на одну мету: розгром сталінської компартії. Колабора- цію з німцями я розглядав не більше як тимчасову коаліцію, спрямовану на досягнення цієї мети» [10, 140]. Не зрозумілим для нас є той факт, що, незважаючи на всі пояснення І. Верби ще 1999 р. щодо правильного написання прізвища Костя Феодосійовича, М. Михайлюк без пояснення використовує все ж старе написання.

Зрештою, 2010 р. побачила світ монографія «Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог», яка стала результатом спільної роботи І. Верби та М. Самофалова [11]. На сьогодні це найповніше дослідження біографії К. Штеппи, до якого увійшли всі напра- цювання двох науковців щодо Костя Феодосійовича. Окремий розділ праці – «Фольксдойч у окупованому нацистами Києві» – присвячений життю К. Штеппи в окупованій столиці. Авторам вдалося досить детально висвітлити його діяльність і розібратися у «білих плямах» біографії. Спочатку автори доводять, що він «цілком свідомо вибрав окупацію» і не став евакуюватися з викладачами університету [11, 116], а згодом ретельно проаналізували всі позитивні зрушення, здійсненні ним на посаді завідуючого відділом культури і освіти КМУ та ректора Київського університету [11, 117-127].

Також І. Верба та М. Самофалов спробували розібратися у стосунках К. Штеппи з представниками українського національного руху. Аналізуючи це питання, науковці дійшли висновку: «Страх за життя сина Еразма, який опинився у ролі заручника, був далеко не останнім чинником у зміні поведінки ученого. Супроти волі батьків, Еразм виїхав до Німеччини, але там потрапив до концтабору. З величезними труднощами батькові вдалося його відшукати й визволити. Але за все це треба було платити і догоджати нацистам. Щоправда немає сумніву, що відпрацьоване й так достатньо оплачувалося у прямому сенсі цього слова: одна стаття в НУС дорівнювала 150 окупаційним рейхсмаркам, видавалися дешеві обіди. Як бачимо, природний талант К. Штеппи вже котре було підпорядковано класовим, а тепер – ще й расовим інтересам. Частина вцілілої української громади образливо охрестили НУС німецькою помийницею. Мабуть, К. Штеппу можна було б однозначно за це осудити, проте, не враховувати всіх реалій його життя також не можна» [11, 137-140].

Крім цього, вчені проаналізували наукову діяльність К. Штеппи у Музеї-архіві перехідної доби та щодо проекту з видання корпусу магдебурзьких грамот, наданих українським містам [11, 136-137]. Не залишилася поза увагою і діяльність Костя Феодосійовича на посаді головного редактора часопису «Нове Українське Слово». Зокрема автори доводять, що, незважаючи на всі труднощі, з якими він зіткнувся, йому вдалося зібрати навколо себе досить потужний колектив авторів. Проте, завдання, поставлене окупантами перед ними, виконати не вдалося й газета «Нове Українське Слово» не здобула народної популярності [11, 136-137]. І. Верба та М. Самофалов приділили також увагу стосункам К. Штеппи з представниками окупаційної влади, намагаючись розібратись у тонкощах цієї проблеми [11, 134-135]. Підбиваючи підсумки щодо висвітлення його діяльності в окупованому Києві, вони підкреслили, що «багато фактів біографії історика за окупації Києва у 1941-1943 рр. ще потребують вивчення і з’ясування» [11, 134].

Більш докладних праць щодо К. Штеппи поки ще не з’явилося, але існує низка книг, де вміщені короткі біографічні дані вченого. Одним із перших таких видань