Дубровиччина – невід'ємна частина Рівненського Полісся

Зрозуміло, що завжди у центрі уваги була і залізнична станція Домбровиця, де зосереджувалися значні матеріальні ресурси окупаційних військових частин, майно, сільськогосподарська продукція, реквізована і забрана у населення для відправки у Німеччину. Партизани після визволення району пішли далі на захід. А радянсько-партійні та господарські органи розпочали процес відбудови. В квітні 1944р. було здано у фонд допомоги фронту понад 40 тонн зерна, 24 тонни картоплі, 16 тонн м’яса. Відродилась МТС. Почали працювати лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп та інші підприємства. Селяни засіяли поля. Війна принесла великі жертви серед жителів району. Понад 7700 воювали на фронтах, майже 1400 з них удостоєні бойових нагород, багато пропало безвісти. [7, с.555-690].

 

 

Місто Дубровиця лежить у межах Поліської низовини. Поверхня - хвиляста алювіальна низовина, поділена річкою Горинню на дві частини. Лівобережжя має горбистий рельєф, горби та пасма заввишки 8-12 метрів чергуються з прилеглими до Волинського пасма вирівняними заболоченими просторами, порушуються соловими формами рельєфу – валами, дюнами заввишки 5 – 8 метрів. Родовища торфу (Дубняки, Коровинське та ін.), глин, бурштину. Містицька в вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні. Головна річка – Горинь з притоками Случ, Чаква, Льва. Невеликі природні озера (загальна площа – 339 га) та кілька ставків і водойм (140 га). Серед грунтів переважають дерново-підзолисті піщані ( понад 30% району). Поширені також дернові, оглеєні, торфово-болотні та лучні різновиди. Понад 670 га пісків. Лісами (в основному сосновими) вкрито понад 48% площі району. Основні породи – сосна (71% площі лісів), вільха чорна, береза, дуб, осика, липа, клен, ялина. Поширені різновиди болотної рослинності та лучне різнотрав’я на заплавах річок. У районі розташований Рівненський природний заповідник, який є неповторний за своїми природними умовами, рослинним і тваринним світом, ландшафтами, болотними лісовими масивами, озерами та річками.

У рослинному покриві заповідника переважають болотна рослинність та заболочені ліси, невеликі площі займає прибережно-водна рослинність; суходільні лісові угрупування розташовуються лише на сухих грядах та островах.

Державного значення – заказники: Ландшафтний Почаївський заказник, Лісовий Висоцький заказник, Ботанічний Золотинськи та Озерський заказник, віддлення «Перебродіське» Рівненського природного заповідника. Відділення «Перебродіське» розташоване у Дубровицькому і Рокитнівському районах і займає площу майже 16 тис.га. «Перебродівське» розташоване на середині межиріччя Льва та Ствиги. Це найбільша заболочена територія України. Привертають до себе увагу великі купини осоки, сфагнові мохи, флора досить одноманітна – очерет, осока, верба, зілля лучне, пухирник (комахоїдна рослина). Орхідея, яка занесена до Червоної книги України. На верхових болотах червоніє журавлина, рожевіє верес, зарослі лохини, тут зареєстровано 11 видів сфагнових мохів. У лісах зустрічаються рідкісні плауни – колючий та сплюснутий, серед трав’яного покриву зустрічається орхідея-коручка широколиста, яка теж занесена до Червоної книги. Тут знайдено ще одну «Червонокнижну» рослину – швейхцерію болотну.

 

СУЧАСНЕ СТАНОВИЩЕ ДУБРОВИЦІ

 

30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці (автори проектів - Ю. Терлецький і А. Гречило). Герб: у синьому полі щита - золотий якір, у срібній главі - сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона. Прапор: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) - сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками. У гербі використано елемент міського знака XVIII ст. (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста. У ХХ ст. у створення літопису міста немалий вклад внесли літератори, журналісти, краєзнавці Сергій Мельничук, Петро Красюк, Василь Попенко, Іван Артемович, Степан Костюк, Олександр Бордаков, Володимир Ящук, Олександр Стрижак, Дмитро Тарасюк, Іван Жук та інші.

Дубровичани пишаються тим, що наша земля викохала і виростила лауреата Нобелівської премії Георгія Харпака, народного артиста України Євгена Кухарця, видатного скульптора Теодозію Бриж, заслуженого майстра народної творчості Уляну Кот, відомих поетес Галину Гордасевич, Лідію Шевело та Наталку Позняк, художника Михайла Конончука і фольклориста-музиканта Петра Степанюка. Тут засяяв і розквітнув талант відомого гумориста і байкаря Петра Красюка, багатьох інших письменників.

На території району встановлено 30 пам'ятників героям Великої Вітчизняної війни. Цікавим для істориків, археологів є те, що на території району є поселення доби бронзи (м. Дубровиця, с. Бережниця, с. Залужжя, с. Рудня), стоянки фінального палеоліту (с. Рудня). На території Дубровицького району знаходяться два музеї: Народний музей історії села Висоцьк та краєзнавчий музей м. Дубровиця. 

Величавими свідками минулого Дубровиці є два храми - костел Іоана Хрестителя (1695-1702) і церква Різдва Богородиці (1861). Із проголошенням незалежності України обидва храми були відреставровані. Дубровиця за цей час помітно розквітла, погарнішала. У місті розвиваються традиційні для цієї місцевості лісопереробна та комбікормова галузі. На найсучаснішому обладнанні працює потужний лісопереробний комплекс Дубровицького держлісгоспу, відкрито лінії з виробництва макаронних виробів та розливу води, монтується нова технологічна лінія м'ясопереробки ТОВ „Полісся-продукт", налагоджено виробництво з випуску зварювальних металів за найсучаснішою технологією відомого Київського інституту електрозварювання ім. Є. Патона на ДП "Іскра". Випускає пряжу ДП "Поліссятекстиль", здійснюється видобуток поліського бурштину, який за якісними характеристиками високо цінується не тільки в Україні, а й за кордоном.

Люблять своє місто дубровичани, дбають про його красу й благоустрій. З дня на день райцентр росте й впорядковується. Недаремно кажуть, що Дубровиччина - край зелених дібров, голубих озер і річок, сонячно-золотавого бурштину, працьовитих і щедрих людей, співучого пісенного Полісся і барвистого фольклору. Це земля вишивальниць, гончарів і різьбярів.

 

 

1. Дубровиці – 1000 років. Збірник матеріалів науково-краєзнавчої конференції. – Рівне: Перспектива, 2005 – 148с.

2. Книга пам’яті України. Рівненська області. Т.1. – Львів: Каменяр, 1998.

3. Пащук І. 1000-літньому ювілею Дубровиці // Вільне слово. – 2005.

4. Скарбниця історичної пам’яті Рівненщини. Збірник документів та матеріалів. – Рівне. – 2004.

5. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVIII ст. – Київ, 1993.