Дипломатичний протокол та етикет

• добре знати історію, культуру, літературу, мистецтво, сучасне життя, пресу, телебачення, радіо, театр і т. ін. країни, в якій акредитований;
• добре практично знати країну (знайомитися з країною, здійснювати поїздки по ній, відвідувати міста і села, порти, підприємства, культурні заклади, пам'ятники старовини, політичні і громадські інститути) ;
• мати хорошу сітку зв'язків в найрізноманітніших колах країни перебування і не тільки серед чиновників МЗС і офіційних установ, але і серед політиків та журналістів, бізнесменів і громадських діячів, лідерів профспілкового руху і служителів церкви, діячів науки, культури і мистецтва, спортсменів.
• не боятися “інакомислячих”. Дипломат повинен мати зв'язки, по можливості, зі всіма партіями, зі всіма групами, і чим ширші – тим краще.

Глибоке вивчення різноманітних факторів, що визначають внутрішньополітичне становище країни і впливають на її зовнішню політику, тенденцій розвитку цих факторів, а також людей, які стоять біля керма великої політики, очолюють і беруть участь в різних опозиційних течіях і угрупованнях – всього багатогранного життя країни перебування, можливе лише в тому випадку, коли дипломатичне представництво здійснює це планомірно і комплексно, використовуючи всі законні форми і методи на громадження інформації: офіційні зв'язки, ЗМІ, живі контакти з найвпливовішими особами країни перебування – тобто з тими, хто творить політику і бере участь у формуванні громадської думки.

Основні методи встановлення контактів загальноприйняті – це візити, прийоми і т. п. Але, використовуючи ці методи, треба враховувати найтонші нюанси людських стосунків і специфіку кожної країни.

Однак було б помилкою, якби контакти і зв'язки будувалися лише за одним чи кількома обмеженими напрямами, вони повинні бути багатосторонніми, давати можливість співставляти і перепровіряти інформацію з метою правильної оцінки і внесення обґрунтованих пропозицій. Брак таких зв'язків неминуче звужує базу отримання інформації і негативно впливає на її якість та пропозиції по тій чи іншій проблемі.

Завдання кожного посольства – визначити, виходячи з поставлених завдань та наявних можливостей, найнеобхідніше коло зв'язків і контактів з подальшим відслідковуванням їх стану. Звичайно, життя на місці не стоїть і в міру отримання нових завдань чи виникнення нових проблем постає необхідність встановлення все новіших і новіших контактів, але завжди основним повинно залишатись коло зв'язків, які належно продумані, давно встановлені і добре закріплені.

На першому місці серед контактів диппредставництва, зважаючи на його статус, стоять контакти з офіційними особами країни перебування на всіх рівнях.

Надзвичайно важливими для посла є особисті контакти з главою держави та прем'єром, з міністром закордон них справ і членами кабінету, главами найважливіших департаментів, ключовими чиновниками країни перебування. Подібні стосунки залежать у першу чергу від характеру відносин з державою, рівня взаємних контактів і довіри між керівництвом держав і урядів, від співпадання поглядів на оцінку тих чи інших міжнародних подій і, врешті-решт, від особистих симпатій. Треба враховувати і той факт, що в багатьох країнах їх глави важкодоступні для послів (скажімо, навіть вірчі грамоти, які адресуються лідеру Лівії приймаються не ним особисто, а секретарем Народного комітету Народного бюро по зовнішніх зв'язках Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії, який прирівнюється до міністра закордонних справ). Говорити про можливість контактів посла з главою держави в таких умовах досить проблематично. В демократичних країнах, за рідким винятком, це виглядає інакше, особисті контакти послів з главою держави тут є досить поширеними.

Отже, регулярні позитивні контакти з офіційними особами країни перебування – запорука успіху в роботі кожного дипломатичного представництва.

Важливе значення, особливо в країнах з розвиненим парламентаризмом, мають контакти диппредставництва з лідерами парламенту – керівниками парламентських комітетів і комісій, головами партійних фракцій, активними парламентаріями. Бесіди з ними дають можливість глибше зрозуміти внутрішньополітичне життя країни, причини і суть протиріч та громадських процесів, краще збагнути соціальну, політичну і економічну механіку парламентського організму країни перебування. При встановленні контактів з парламентаріями треба бути уважним, щоб не дати підстав для звинувачень у надмірній підтримці тих чи інших партій, зокрема опозиційних, у розпалюванні негативних пристрастей, особливо стосовно складних питань міжнародних відносин. Суттєвою особливістю контактів з парламентаріями є те, що більшість з них пов'язана з діловими колами своєї держави, а тому під час бесід вони часто звертаються до обговорення економічних проблем двосторонніх відносин, що в умовах економізації дипломатичної служби України має далеко не другорядне значення. Такими контактами співробітники посольств можуть посприяти активізації економічного співробітництва. При цьому слід враховувати і активно використовувати членів так званих двосторонніх парламентських груп (на приклад, польсько-українська, німецько-українська і т. д.) там, де вони існують.

Корисно мати тісні контакти з парламентаріями, що представляють найважливіші регіони країни, бо це значно розширює географію отримання інформації.

Треба мати на увазі, що важливими є не тільки контакти з партіями, які мають більшість в парламенті, але й з партіями, які представлені невеликою кількістю депутатів,