Дипломатичний протокол та етикет

Ніколи не можна ставитися упереджено до свого співрозмовника, спираючись на інформацію, отриману від інших осіб, бо вона далеко не завжди буває об'єктивною.

Дуже важливо вести бесіду спокійним тоном, в жодному разі не підвищуючи голосу і не показуючи навіть ознак якогось незадоволення чи роздратування; не переривати співрозмовника. Нетактовність під час бесіди може бути використана проти вас.

“Спокій ідеального дипломата, – пише Г. Нікольсон, – повинен проявлятися в наступному: по-перше, він повинен бути в хорошому настрої або, в крайньому випадку, вміти не показувати свого поганого настрою, по-друге, він повинен бути винятково терпеливим”.

В той же час ввічливість і коректність не повинні заважати дипломату добитись реалізації поставленого завдання.

Для більш переконливого ходу бесіди важливо підкріплювати її посиланням на факти, джерела яких повинні бути тільки офіційними. Часто трапляється, що одне і те ж явище чи подія оцінюються по-різному, і тому важливо вміти довести правильність своєї оцінки.

В бесідах дуже часто вживаються формулювання «в неофіційному плані», “моя особиста думка” і т. п. Ці вирази сприймаються співрозмовником, як правило, умовно і трактуються скоріше як натяк на довірливість, бо дипломат будь-якого рангу – особа офіційна, і все сказане ним в тому чи іншому плані сприймається як офіційна точка зору.

Коли ж дипломат заявляє про те, що йому доручено зробити офіційну заяву, то цим тільки підкреслюється важливість інформації, яка має бути передана співрозмовникові. Це буває, наприклад, тоді, коли дипломат відвідує МЗС і робить “офіційну заяву” з приводу, скажімо, статті чи виникнення якогось інциденту, спрямованих проти його країни.

Дуже вміло і уважно треба користуватися категоричними формулюваннями відповіді «так» або «ні». З цього приводу навіть існує дипломатичний каламбур: «Якщо дипломат каже «так», то це значить «може бути», якщо каже «може бути», це значить «ні», якщо ж каже «ні» – це не дипломат». Якщо ж співрозмовник дуже вперто добивається однозначної відповіді, то можна відповісти «на мою думку» або утриматись від відповіді взагалі.

Треба бути дуже уважним і обережним щодо можливого отримання дезінформації. Ваш співрозмовник може це робити навмисно, і тоді з ним краще не спілкуватись, аби не стати знаряддям у чужих руках.

Можна спостерігати три типові випадки отримання інформації під час бесід з громадянами країни перебування:

1) коли співрозмовник все подає в позитивному плані;

2) коли він критично ставиться до оцінки ситуації в своїй країні, але обґрунтовує це конкретними фактами;

3) коли намагається очорнити загальну ситуацію або дії своїх політичних противників.

Перший випадок рідко може бути носієм джерела на дійної інформації. Щодо другого і третього, то дипломату треба бути обережним, щоб його не звинуватили в недружелюбності, а то й у втручанні у внутрішні справи країни перебування.

3. Після проведення бесіди в обов'язковому порядку не обхідно зробити запис бесіди або занотувати в документах іншої форми.

Підготовлений за результатами бесіди документ може бути корисним як засіб отримання оперативної інформації для МЗС та інших установ, зацікавлених у співпраці з даною країною. Він повинен містити докладну інформацію про зміст розмови, розкривати суть основних питань, що обговорювалися, показати досягнуті результати та існуючі розбіжності. Але виклад власної позиції під час бесіди дається стисло, без зайвої деталізації. Рекомендується запис бесіди оформити відразу після її закінчення, як виняток – наступного дня. Під час бесіди робляться нотатки, особливо тоді, коли йдеться про конкретні дати, прізвища, назви тощо. Нотатки робить або сам учасник бесіди, або ж спеціально призначений для цього працівник.

Запис бесіди повинен бути викладений ясно, чітко без двозначностей, перекручень і натяків, особливо коли це стосується суті отриманої інформації.

У супровідному (до запису бесіди) листі чи службовій записці робляться висновки та вносяться пропозиції щодо результатів розмови.

Якщо бесіда відбулася за межами України, то пору шені на ній важливі і термінові питання за наявності відповідних технічних можливостей передають в Центр шифрованою телеграмою. Більш докладна інформація, яка не має термінового характеру, пересилається дипломатичною поштою.

Запис бесіди проводиться з дотриманням певної форми, згідно з якою в обов'язковому порядку необхідно:

а) вказати країну, місце, дату і тривалість бесіди, за чиєю ініціативою вона відбулася;

б) перерахувати кожного з учасників бесіди із зазначенням їх посад.

Доречно вказати, проводилася ця бесіда безпосередньо чи через перекладача; чи вручалися (передавалися) при цьому якісь документи, їх копії, інші матеріали.

Згідно з давніми традиціями запис бесіди оформляється як такий, що зроблений «з щоденника» дипломата. Свого часу від дипломатів вимагалося постійне ведення щоденника, в який заздалегідь записувався зміст бесіди, який згодом оформлювався для ознайомлення керівництва, інших дипломатичних установ. Всі записи бесід мають гриф «зі щоденника (прізвище дипломата) «, який пишеться в верхньому лівому куті аркуша. Крім традицій, він свідчить також про те, що зміст документа не є