Етика соціально-педагогічної роботи з людьми похилого віку

Етичним нормам відповідають і такі дії, соціального працівника, коли він звертає увагу відповідних організацій на будь-які порушення професійної етики, норм у межах і поза межами професійних обов’язків і забезпечує належне залучення до цієї діяльності відповідних клієнтів.

Нормами професії соціального працівника передбачено „зберігати цінності, етичні принципи, знання і професійні методи соціальної роботи, сприяти їх уточненню й удосконаленню”, підтримувати професійні стандарти практики і намагатися розповсюджувати їх.

Етичним обов’язком соціального працівника є „захист професії від несправедливої критики”. Однак водночас важливо надавати конструктивну критику професії соціального працівника, її теоріям, методам і практиці.

І, насамкінець, слід стимулювати розробку нових підходів та методик, необхідних для розв’язання як нових, так і вже існуючих потреб.

Норми, викладені в міжнародних документах, мають найзагальніший характер і не беруть до уваги національних особливостей. Натомість вони є тим важливим етичним підґрунтям, що орієнтує як зарубіжних, так і вітчизняних спеціалістів.

2003р. Українська асоціація соціальних педагогів і працівників соціальної сфери ухвалили Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України. У цьому документі сформульовано положення, які є для фахівців принциповими орієнтирами з питань професійної діяльності, виконання службових обов’язків, організації взаємодії з клієнтами. У документі визначено шляхи розв’язання моральних проблем та прийняття найбільш адекватного професійного рішення в етичних питаннях. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України містить як етичні принципи діяльності спеціалістів із соціальної роботи (перелік базових етичних ідей і традицій, що стають підґрунтям для прийняття етичного рішення в соціальній роботі), так і норм етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи (основа професійної діяльності). Так, до етичних принципів віднесено: повагу до гідності кожної людини; пріоритетність інтересів кожної людини; толерантність; довіру та взаємодію у вирішенні проблем клієнта; доступність послуг; конфіденційність; дотримання норми професійної етики [22].

Звичайно, норми професійної етики встановлюють певні межі діяльності соціального працівника, вони підказують йому, що дозволено й чого не можна робити при виконанні своїх службових обов’язків. Водночас запорукою дотримання цих норм є наявність у соціального працівника таких моральних якостей, як гуманістичні установки, альтруїзм, особиста відповідальність, достатній рівень інтелекту, емоційна врівноваженість, чемність, тактовність, простота, почуття власної гідності й рівень особистої культури.

 

 

Термін „деонтологія” (від гр. deonthos – змушений) для визначення вчення про належну поведінку, вчинки, стиль дій був введений в ХVІІІ ст. англійським філософом І. Бентамом. Спочатку Бентам вкладав в це поняття досить вузький релігійний зміст, маючи на увазі обов’язки віруючого перед Богом, релігійною общиною, а потім вжив його для значення теорії моральності загалом. Незабаром поняття „деонтологія” стало застосовуватися дещо в іншому розумінні – в якості терміна, який означає належну поведінку, вчинки і дії окремої особистості чи спеціаліста, а не лише віруючого, по відношенню до його релігійних обов’язків, а вчення – деонтологія – почало відрізнятися від аксіології – вчення про належні цінності [9].

З формуванням деонтології етика з моралі належної поведінки стала мораллю норми оскільки норма фіксує належне в певних правилах. Так в історії етики був зроблений ще один крок від моралі окремих якостей до моралі, яка опирається на закон. Зробимо цей крок і ми і розглянемо професійну діяльність з точки зору обов’язку і, звичайно ж, норми, яка фіксує належну поведінку.

Практично кожна сучасна професія формує особисті уявлення про належне, одночасно співставляючи його з існуючим. На основі уявлень про належне створюються вимоги до поведінки і дій, які по відношенню спеціаліста виступають як його професійні обов’язки. В поняття професійних обов’язків завжди входять не лише функціональні обов’язки представників тієї чи іншої професії, а й відповідальність цих людей перед колегами, перед професією як такою, перед суспільством.

Немає професій важливих і неважливих, потрібних і непотрібних, шкідливих для суспільства чи корисних. Сам факт їх існування говорить про те що їх потребує суспільство, відповідно, необхідні, важливі і корисні. Однак існують професії, зовнішні прояви яких (тобто кінцеві результати діяльності спеціалістів), мають суттєвий вплив на розвиток суспільства, його безпеку, культурне становище чи торкаються безумовно інтересів людини.

Поняття „деонтологія” звичайно вже поняття „професійна етика”. Якщо етика розкриває сутність професійних обов’язків, то деонтологія виявляє специфіку його реалізації в конкретних видах взаємодії. Саме в деонтології так яскраво виражений зв’язок в поведінці і діях спеціаліста. Категорія „професійні обов’язки” виражає обов’язки спеціаліста по відношенню до суспільства, колег, клієнтів і їх соціального оточення, а також являється вираженою внутрішньою, моральною необхідністю послідовності певної норми поведінки, яка диктується, перш за все, внутрішніми, по відношенню до особистості спеціаліста, інтересами [16].

Діяльність соціального працівника пов’язана, великою мірою, з самостійною і моральною відповідальністю, яка проявляється у свідомому відношенні до професійного обов’язку. Відповідальність, в свою чергу, не є відокремленим поняттям, вона є невіддільна від творчості і самостійності, уваги до людей, які оточують соціального працівника в його повсякденній діяльності. В цих випадках поняття професійного обов’язку застосовується в обов’язках спеціаліста бути здібним парад бачити наслідки своєї діяльності, особливо негативні наслідки – у відповідності з відомим принципом „primum non nocere” – „перш за