Етика соціально-педагогічної роботи з людьми похилого віку

Застосовуючи в соціальній роботі деонтологія – це комплекс професійних, правових і морально – етичних правил, які складають поняття професійних обов’язків соціального працівника. Деонтологія соціальної роботи – це комплекс норм, установок і професійних обов’язків, відповідальність соціального працівника перед суспільством і державою, перед соціальною роботою як професією і соціальним інститутом, перед колегами і перед клієнтом соціальної служби [21].

Таким чином, професійний обов’язок спеціаліста – це ті вимоги, які суспільство, професія, колектив, клієнти і він сам пропонує щодо поведінки і дій, і те, в чому він сам відчуває потребу і за що несе відповідальність.

Соціальна робота як вид професійної діяльності і соціальний інститут виникають у відповідь на об’єктивну суспільну необхідність. Відповідно, і обов’язки соціального працівника (і функції соціальної роботи) являються відображенням об’єктивної соціальної реальності.

Керуючись в своїй поведінці і діяльності, професійним і моральним обов’язком, соціальний працівник враховує і юридичні, і професійні вимоги, встановлені для нього суспільством, приймає до уваги можливу реакцію зі сторони суспільства, професійної групи і клієнта на виконання чи невиконання ним своїх обов’язків. Разом з тим він поступає:

вільно, оскільки система моральних нормативів, яка прийнята в суспільстві, не є універсальною і зі всього різноманіття норм, які мають місце в суспільстві, – від групових до суспільних – спеціаліст може вибрати ті, які більш-менш відповідають його внутрішнім намірам і уявленням про добро і благо;

свідомо, так як рішення, поступити так чи інакше, прийняте ним самостійно чи в результаті консультації з колегами і клієнтом в міру усвідомленої, ситуативно обумовленої необхідності, шляхом вибору із значної кількості варіантів можливих рішень;

добровільно, оскільки почуття обов’язку стало його переконанням і домінуючим мотивом діяльності, і саме ця обставина оприділяє поведінку і діяльність спеціаліста в повсякденній практиці [8].

Усвідомлення соціальним працівником свого професійного обов’язку означає:

- високий професійно-кваліфікаційний рівень як гарант якості роботи;

- чітке знання свої професійних обов’язків, добросовісне їх виконання;

- професійну діяльність суворо в рамках нормативно-правової бази;

- глибоку впевненість в необхідності виконання своїх професійних обов’язків, оскільки цього потребують інтереси суспільства, колективу закладу соціального захисту і клієнта;

- свідома і активна участь в професійній діяльності з метою задоволення суспільства, трудового колективу і клієнта;

- зацікавленість в підвищенні ефективності роботи свого колективу і своєї індивідуальної роботи;

- високу організованість і усвідомлену дисципліну, звичку до належної поведінки;

- наявність вольових якостей, необхідних для виконання професійних обов’язків;

- прагнення постійно вдосконалюватись в професії, засвоювати нові знання, набувати досвіду практичної діяльності.

При цьому усвідомлене начало, яке регулює поведінку, потребує від професійних і особистісних якостей соціального працівника, і звичка до належної поведінки не суперечать один одному – навпаки, вони один одного доповнюють.

Діяльність соціального працівника, яка має в своїй основі належну поведінку, завжди орієнтована на ретельне, творче виконання професійних обов’язків і досягнення високих результатів, які супроводжуються усвідомленням особистості відповідальності за вчинені дії. Така діяльність стимулює потребу до самоствердження, підтримки професійного авторитету і особистої гідності, статусу трудового колективу і професії в суспільстві. Вона не може бути орієнтована лише на зовнішні показники, які піддаються офіційному врахуванню і контролю критеріїв ефективності з метою отримання відплати в будь-якій формі. Деонтологія показує, які вимоги пред’являє суспільство до соціального працівника як до спеціаліста, громадянина і людини [11].

Деонтологія соціальної роботи включає в себе певні принципи:

– особистої відповідальності за доручену справу як у правовому, так і в моральному відношенні;

- компетентності спеціаліста;

- раціонального підходу до вирішення поставлених задач;

- відповідності уповноважень і відповідальності;

- правової регламентації діяльності;

- ініціативи і творчого підходу;

- організованості і дисципліни;

- контролю і перевірки виконання;

- критичного підходу щодо оцінки діяльності, можливостей своїх і клієнта;

- довіри і свободи дії;

- відплати і кари та ін.

Умовно деонтологію соціальної роботи можна розглядати по тому, які суб’єкти і об’єкти розглядаються як сторони конкретного професійного відношення. Відповідно можна виділити п’ять типів таких відносин:

відповідальність і обов’язок соціального працівника перед суспільством і державою;

відповідальність і обов’язок соціального працівника перед професією;

відповідальність і обов’язок соціального працівника перед колективом (колегами) ;

відповідальність і обов’язок соціального працівника перед клієнтом і його близькими;

відповідальність і обов’язок соціального працівника перед самим собою.

Знаючи характеристику цих відносин соціальний працівник виконуватиме свої обов’язки згідно з вимогами, які пред’являє як суспільство, так і законодавство. Відповідно, виконуючи ці вимоги соціальний працівник забезпечує собі повагу від інших співробітників, керівників, клієнтів і авторитетність фахівця, який знає свою справу і виконує її справедливо [9].

 

 

 

Соціальна робота з людьми зрілого віку. До цього віку відносяться особи від 34 до 60 років.

Вікові завдання: природно-культурні (збереження здоров'я і здорового способу життя) ; соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забезпечення сімейного благополуччя, виховання