Етико – гуманістична концепція Івана Франка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

ПУШИК ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

 

УДК 17.03-056.87(477)

 

 

Спеціальність 09.00.07- етика

 

 

Київ – 2008

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Ларіонова Вікторія Костянтинівна, завідувач кафедри філософії Прикарпатського національного університет імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Мовчан Віра Серафимівна, професор кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка кандидат філософських наук, доцент Нападиста Валентина Григорівна, доцент кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться « 15» травня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича 

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «11» травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.

 

 

Актуальність та доцільність дослідження. Потреби та пріоритети розвитку українського суспільства визначають необхідність дослідження змісту вітчизняної філософської спадщини у контексті сучасних соціокультурних запитів. З минулого актуалізується те все, що виявляється співзвучним потребам сьогодення й здатне кардинально зрушити національну самосвідомість, відновити склад нашої пам'яті, розкрити творчий потенціал життєвої активності нації. Останніми десятиліттями, в процесі становлення національної свідомості, відбувається переосмислення всієї системи ціннісних орієнтацій українського народу, а поряд із цим – творчої спадщини видатних українських мислителів минулого. Їх досвід пошуків та знахідок, котрі гармонійно вплітаються у контекст сучасних ідей, що спрямовані на подолання глобальної кризи суспільства й звучать як передумова до вимог формування відповідальної моралі.

Іван Якович Франко був однією із найвизначніших постатей не тільки української, а й світової культури. За порівняно недовгий вік (прожив 60 років) написав понад 5000 різних творів українською, польською, німецькою та російською мовами. Його моральні пошуки і творчий доробок мали значний вплив на формування української нації та з особливою повнотою відображають характер минулої доби й залишаються актуальними сьогодні. 

Доцільність дисертаційного дослідження обумовлена неповнотою аналізу творчості І.Франка в контексті сучасності, з нових методологічних позицій, позбавлених ідеологічної догматики, тенденційних спотворень недавнього минулого та необхідністю створення більш повного, цілісного осмислення його філософської спадщини. Саме таке дослідження мотивоване не тільки потребою системного опрацювання франкознавства як комплексної гуманітарної дисципліни, а й нагальними вимогами теоретико-методологічного оновлення української етичної науки в теперішніх умовах концептуального плюралізму.

Науково-творчий спадок І. Франка був об'єктом чисельних досліджень, починаючи з початку XX століття до сьогодення. Ще за життя письменника його творчість привертала увагу критиків, навколо неї точились дискусії, але узагальнюючих, аналітичних праць не було, публікувались тільки окремі розвідки, рецензії, статті, здебільшого оглядового характеру. Колосальна, як на одну людину, творча спадщина І. Франка, безумовно, є явищем не тільки національного, не тільки всеслов’янського, а й світового масштабу. 

Осягнення духовно-творчого феномена І.Франка в українській науці досить швидко трансформувалось в окрему дисципліну – франкознавство. За століття свого існування, як у вітчизняному, так і діаспорному його відгалуженнях, опубліковано тисячі досліджень, але, переважно, літературознавчого характеру. 

Перші ґрунтовні аналітичні спроби осягнути зміст духовних пошуків та світорозуміння мислителя з’явилися в 20-30 роках XX ст. Серед дослідників зазначеного періоду варто згадати такі визначні імена: М. Возняк, Д. Донцов, М. Зеров, С. Єфремов, Д. Козій, Г. Костельник, А. Кримський, Л. Луців, А. Музичка, О. Назарук, К. Осип, М. Рильський, П. Филипович та ін. 

У подальшому, при пануванні радянського тоталітарного режиму, наукові дослідження мали певну ідеологічну заангажованість, зумовлену тією тенденційністю, котра була притаманна більшості тогочасних дослідників: О. Білоус, А. Брагінець, Н. Дорошенко, Г. Дроздова, О. Лисенко, А. Нечипорук, В. Савинець, М. Третяк, С. Чавдалов. Варто зазначити, що ще й сьогодні над дослідниками та просто читачами все ще виразно тяжіють певні ідеологічні стереотипи радянської доби начебто Франко – “революціонер-демократ”, “матеріаліст”, “войовничий атеїст”, “популяризатор марксизму”, „антиклерикал” та ін. Щоправда, в літературознавстві й, до певної міри, в історії національної філософії останніми десятиліттями окреслилася й протилежна тенденція, обумовлена прагненням зрушити „важку брилу” Каменяра. 

Тож перед сучасним дослідником усе ще стоїть надскладна проблема синтезу розмаїтих, а іноді й суперечливих іпостасей творчого феномена І.Франка, досліджуваних художньо-белетристичним та науково-філософським дискурсами.

Починаючи з 90-х років ХХ ст. постать І.Франка репрезентується в українській суспільно-філософській думці переважно як провідника нових підходів до розуміння історичного процесу розвитку людства, беззастережного прихильника й адепта ліберально-демократичної моделі устрою суспільства, у якому свобода й рівні права особистості взаємозалежні від рівня повноти й цілісності соціальної структури національної спільноти (як громадянського суспільства). Такий рівень, на переконання І.Франка може бути досягнутий тільки в умовах реальної незалежності і самостійності - державно-політичної, економічної та культурної нації як найбільш органічної форми єднання людей у новітні часи. Проблеми націотворення українського