Філософія

Для побудови системи філософії користуються принципами монізму, дуалізму і плюралізму.

Принцип монізму (єдиного начала) в побудові філософських систем може спиратися на ідею первинності матерії і вторинності свідомості. В цьому випадку ми маємо справу з матеріалістичним монізмом. Принцип монізму в побудові філософських систем може спиратися на первинність ідеального і розглядати матеріальний світ як вторинний, похідний. Це — ідеалістичний монізм (наприклад, філософська система Г. Гегеля). Філософські системи, які заперечують єдине начало у світі і будують концепцію світу на базі двох або багатьох начал, в історії філософської думки дістали відповідно назву дуалізму (Р.Декарт) і плюралізму (Г.Лейбніц).

 

 

Проблема систематизації законів і категорій філософії

Філософія як наука постійно потребує розв'язання проблеми систематизації своїх категорій і законів. В епоху античності перший системний перелік категорій склав Аристотель. Він виділив десять категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання. Проте це був лише перелік (каталог) категорій, механічна сукупність, у якій категорії не підпорядковувались ніякому висхідному переконанню або закону. Вони не були пов'язані ні одна з одною, ні із загальнофілософськими настановами. Ключові для Аристотеля категорії — «матерія», «форма», «причина», «ціль» не ввійшли до цього списку. Таке ставлення до категорій було зумовлене історично першою логікою, яку він саме і створив. Це була формальна логіка. Вона сприймає схожість і відмінність предметів за Їхньою зовнішньою, формально-кількісною ознакою і байдужа до якісно-зовнішніх їхніх особливостей.

У філософії Нового часу ґрунтовну систему категорій розробив 1. Кант. Їхній склад такий: кількість (єдність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, дійсність, необхідність). Вона повніша від аристотелівської і структурно організована за тріадичним законом: кожна третя категорія є результатом взаємодії (синтезу) перших двох. Але вона має серйозні недоліки: по-перше, вона є статичною, по-друге, виключає джерело виникнення і розвитку знання, зокрема джерело розвитку самих категорій, і по-третє, категорії Канта — це апріорні поняття людського розсудку, тобто дослідні здатності свідомості, які існують до початку будь-якого пізнання. Категорії кантівської філософії лише підібрані і формально упорядковані, але не виведені з якоїсь спільної основи. Таке розуміння категорій диктувалося новим розумінням мислення, новою логікою, яку Кант назвав трансцендентальною.

Іншу, динамічну систему категорій навів Гегель. Він уперше ввів у розуміння категорій ідею становлення. Категорії в такому розумінні вже не каталог, не таблиця, яка спочиває, а живе ціле, яке розвивається. Вони зв'язані єдністю походження і розвитку: кожна з категорій випливає з усього попереднього руху як його необхідний результат. Гегель виявив логічну основу, рушійну причину в розвитку категорій. Цей розвиток здійснюється силою внутрішніх суперечностей, які приховані у природі самого поняття, так що мислення в цілому постає як постійне виникнення вирішення суперечностей. Розуміння категорій у Гегеля є містифікованим: категорії являють собою не засіб і знаряддя людського пізнання, а насамперед сходини абсолютного духу. Таке тлумачення категорій диктувалося новим способом розуміння, а також створеною Гегелем діалектико-ідеалістичною логікою, логікою мислення, яка розвивається із самого себе.

Діалектико-матеріалістична філософія розуміє мислення як одну з людських здібностей. Відповідно у ній змінюється зміст і призначення філософських категорій; вони визначаються як загальні нормативи пізнавально-світоглядного ставлення людини до дійсності, в тому числі свого власного буття. За своїм джерелом категорії — це відображення суспільне розвиненого людиною реального предметного світу. Оскільки категорії є відображенням об'єктивного в суб'єктивному, то вони мають відношення і до об'єкта, і до суб'єкта, тобто є об'єктивними за змістом І суб'єктивними за формою. їхня суб'єктивність означає, що вони є ідеальними формоутвореннями свідомості, притаманні тільки людині і мають смисл й практичну виправданість тільки у колі людського існування. Проте суб'єктивність категорій не означає їхню довільність, випадковість. Як форми свідомості категорії універсальні і необхідні, отже, обов'язкові й примусові для мислення кожного окремого індивіда. Загальність і необхідність їх коріняться у соціокультурній генезі, а об'єктивність їх грунтується на колективному людському досвіді.

Але завершеної і загальновизнаної системи категорій не існує, хоча висхідні точки побудови такої системи є. Це насамперед принцип відображення, який утверджує досвідне походження філософських понять; принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання, згідно з яким категорії діалектики є водночас і універсальними формами буття, і універсальними формами пізнання; принцип відповідності історичного і логічного, який вимагає розглядати логічну послідовність категорій відповідно до їх історичного виникнення І розвитку. Немає досі загальноприйнятої класифікації категорій, хоча основа для такої класифікації є — це фундаментальні принципи діалектики, зокрема принцип універсального зв'язку і розвитку. Категорії, що відображають усталений план буття і свідомості, умовно можна назвати зв'язками структури, і, навпаки, категорії, що відображають мінливий план буття і свідомості, — зв'язками детермінації.

Що стосується законів, то вони відображають сутність розвитку і послідовно відповідають на такі суттєві питання: 

Який механізм розвитку? 

Яка причина розвитку?

В якому напрямі відбувається розвиток? 

Загальновизнаними є такі закони: