Фінансові посередники на міжнародному фінансовому ринку

Міжнародні фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, дістали назву фінансових центрів «офшор», (off-shor) [5, с. 96]. Як правило, вони служать податковим притулком, оскільки операції, що в них здійснюються, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Офшорні банківські центри можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Вперше вони почали з’являтися після Другої світової війни. Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Офшорний банківський (фінансовий) центр- фінансовий центр, де можна проводити операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки[18].

Основними причинами привабливості офшорних фінансових центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Основними характеристиками офшорних банківських центрів є [19]:

1) надання податкових пільг або взагалі звільнення від оподаткування діяльності нерезидентів на території офшорного банківського центру;

2) рух капіталів практично не регулюється;

3) угоди, що здійснюються в цих центрах, мають міжнародну основу й залишаються поза впливом економічної або фінансової політики держави;

4) центри мають високоефективні місцеві та міжнародні засоби зв’язку і транспортну інфраструктуру;

5) офшорні центри існують в умовах внутрішньої політичної стабільності й забезпечують таємницю угод;

6) обов’язкова наявність ефективно функціонуючої банківської системи та стабільних центральних банків;

7) основною мовою на цих територіях є англійська;

8) офшорні центри легкодоступні, вони розташовуються в часових поясах, де знаходяться найважливіші фінансові та товарні ринки світу;

9) центри мають висококваліфіковану робочу силу;

10) офшорні центри повинні мати добрі стосунки з фінансовою владою промислово розвинутих країн.

Види офшорних банківських центрів[20, c. 453]:

«паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім) ;

«функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Існує три типи офшорних фінансових центрів[5, с. 97]:

I тип-нью-йоркська модель – передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо) ;

II тип- лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок – це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип – «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

У сучасному світі налічується понад 60 офшорних центрів, які пропонують свої послуги на міжнародному ринку. Країни їхрозташування зазначені в табл. 1.1. Щорічнореєструєтьсяпонад 200 тис. офшорнихпідприємстврізнихформвласності, а загальна їх кількість на сьогодні перевищує 2 млн.

 

 

 

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються з метою[6, c. 136]:

• отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;
• забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;
• розширення спектра банківських послуг національних банків;
• використання офшорних банків для роботи на національних ринках;
• кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;
• доступ до міжнародних фінансових організацій;
• емісії фінансових продуктів;
• оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Отже, фінансові посередники виконують важливі функції для забезпечення вдалого функціонування та розвитку міжнародного фінансового ринку, тому далі буде доцільно розглянути та проаналізувати їх основні показники.

 

 

 

На сьогоднішній день Міжнародний валютний фонд є головним посередником на міжнародному фінансовому ринку. Він регулює валютно-кредитні відносин між країнами і надає країнам-членам кредити для ліквідації валютних ускладнень, тим самим забезпечуючи успішну торгівлю між даними країнами.

Основне завдання Фонду – створення валютних резервів для запобігання диспропорцій у світовій економіці. Він служить інституціональної основою світової валютної системи.

Фінансові ресурси МВФ – це його статутний капітал, який утворюється з внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної країни квоти, яка визначається, виходячи з економічного потенціалу країни та її місця в світовій економіці і зовнішній торгівлі [12, с. 391].

Загальні ресурси МВФ включають в себе: запаси МВФ у валютах держав-членів, СДР, золото, «Інші активи» (наприклад, дебіторська заборгованість), а також наявні позики Фонду.

Кожна країна має квоту, виражену в СДР. Квота країни-члена є