Фінансовий облік І

Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення.

Не пов'язані з виробництвом продукції адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Ці витрати не включаються до виробничої собівартості продукції і є витратами звітного періоду.

До адміністративних витрат відносяться витрати, спрямовані на обслуговування та управління виробництвом.

Витрати на збут – витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

До складу інших операційних витрат, відносяться інші витрати періоду.

Для потреб фінансового обліку деталізовані витрати, одержані з управлінського обліку за окремими об'єктами перегруповуються за наведеними статтями та елементами витрат (рис. 10. 2) на підприємстві в цілому.

Підприємство самостійно або за погодженням з материнською (вищестоящою) організацією формує статті витрат, виходячи з особливостей діяльності. Це можуть бути такі статті:

1. Сировина і матеріали (за видами).

2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати.

3. Робота і послуги виробничого характеру.

4. Паливо і електроенергії на виробничі цілі.

5. Зворотні відходи.

6. Основна заробітна плата.

7. Додаткова заробітна плата.

8. Відрахування на соціальні заходи.

9. Амортизація інструментів і пристроїв спеціального призначення.

10. Амортизація основних засобів.

11. Амортизація нематеріальних активів.

12. Супутня продукція (вираховується).

За особливостями технології виробництва виділяють такі методи обліку витрат: позамовний і попроцесний.

Позамовний метод обліку витрат використовують на індивідуальних дрібносерійних виробництвах. До таких відносяться: ремонтне виробництво, поліграфія, виготовлення меблів тощо.

За цим методом витрати збираються в кожному замовленні, одержаному від клієнта. Прямі витрати: за первинними документами, накладні – пропорційно до прямих.

Попроцесний метод обліку витрат використовується в крупносерійних та масових виробництвах: машинобудуванні, переробній промисловості тощо. Об'єктом обліку витрат є технологічний процес, його частини, види виготовленої продукції. Прямі витрати відносяться на продукцію за первинними документами, накладні – за вибраними базами розподілу.

Об'єктом контролю витрат та прибутку при цьому методі може бути не лише виготовлення продукції, а й окремі етапи процесу. На вимоги менеджменту можуть створюватись центри витрат та центри відповідальності (від мінімально доцільних), в межах яких контролюються витрати в ході виробничого процесу. Такий спосіб формування і контролю витрат називається обліком за центрами витрат і центрами відповідальності.

На базі використання наведених методів обліку може здійснюватись нормування витрат за об'єктами. При цьому складається нормативний кошторис витрат, який постійно коригується. За фактично здійсненими витратами складається калькуляція, у якій визначається собівартість продукції. Нормативний кошторис та калькуляція порівнюються, визначаються відхилення та винуватці.

Витрати в системі управлінського обліку за видами виробництв, статтями витрат і видами продукції, центрами витрат і центрами відповідальності збираються на відкритих для цього аналітичних рахунках до синтетичного рахунка 23 «Виробництво». На дебеті цього рахунка відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, виробничі накладні витрати, втрати від браку тощо. Витрати за видами списуються з рахунків фінансового обліку: запасів, оплати праці тощо.

За кредитом рахунка 23 «Виробництво» здійснюється списання суми фактичної виробничої собівартості, завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Облік витрат, що відносяться на собівартість продукції ведеться також на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Облік витрат на цьому рахунку ведеться за виробничими підрозділами підприємства: цехами, дільницями, відділеннями, філіями тощо. За дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом списання за розподілом на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

Аналітичний облік на рахунку ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями витрат.

Така система поєднання управлінського та фінансового обліку називається інтегрованою.

Собівартість виготовленої продукції формується за окремими об'єктами обліку витрат на аналітичних рахунках субрахунку 23 «Виробництво». Зведені за аналітичними рахунками витрати збираються за дебетом рахунка 23 «Виробництво».

Списані за кредитом рахунка 23 «Виробництво» витрати складають собівартість продукції, виготовленої за звітний період.

Групування витрат на прямі та непрямі залежить від особливостей діяльності підприємства, номенклатури виробництва, організаційної структури, технологічного процесу тощо.

Наприклад, якщо у цеху виробляють один вид продукції або декілька видів продукції в умовах ритмічного виробництва, то витрати на амортизацію та утримання обладнання будуть прямими. Якщо в цеху виробляють значну номенклатуру продукції, особливо в умовах неритмічного виробництва, то названі витрати будуть непрямими.

На більшості видів виробництв до прямих відносять витрати на оплату праці робітників виробництва та витрати на основні матеріали.

Витраченими на виробництво вважаються матеріали, що увійшли в звітному періоді у собівартість виготовленої продукції, або такі, обробку яких розпочато. Відпуск матеріалів на виробництво здійснюється за визначеною для окремих груп матеріалів оцінкою, за якою вони і включаються до собівартості продукції. При відпуску основних матеріалів зі складу у первинних документах на списання вказується напрям їх використання (вид виготовлюваної продукції, номер замовлення та ін.). За допоміжними матеріалами вказують напрям використання лише за умови, що вони сприяють процесу виробництва або забезпечують його за одним видом продукції.

Для потреб фінансового обліку необхідна інформація про витрачання матеріалів за окремими класифікаційними групами у звітному періоді на підприємстві в цілому.

Облік витрачання матеріалів у звітному періоді визначають за такими методами:

• документування;