Фіскальна політика як система державного регулювання економіки

Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивно збільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. При збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагує на зміни економічної кон'юнктури: в період спаду і депресії, коли доходи населення і підприємств падають, автоматично знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і тому автоматично підвищуються податки.

У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Сто років тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навіть заявляють, що об'єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління, які нерідко керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з тим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичні стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати на останні, і тому потребують регулювання з боку держави[9, с. 148].

Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державна програма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються на основі вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізується за рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходами населення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахувань до фонду допомоги безробітним, пенсіонерам і іншим категоріям тих, що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.

Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можуть повністю подолати будь-які коливання економіки.

Інший найважливіший елемент – зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду [13, с. 120].

Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча трансфертні виплати, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків, залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою – на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.

Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.

Проте таке регулювання досягається непросто. Почну з того, що необхідно своєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони ще не почалися. Спиратися в таких прогнозах на статистичні дані, на мою думку, навряд доцільно, оскільки статистика підводить підсумок минулому, і тому з неї важко визначити тенденції майбутнього розвитку. Надійнішим інструментом прогнозування майбутнього рівня ВВП є щомісячний аналіз випереджаючих індикаторів, до якого часто звертаються політичні діячі розвинених країн. У цьому індексі указується 11 змінних, що характеризують поточний стан економіки, в числі яких середня тривалість робочого тижня, нові замовлення на споживчі товари, ціни ринку акцій, зміну замовлень на товари тривалого користування, зміну цін деяких видів сировини і т. п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад, скорочення робочого тижня в оброблювальній промисловості, зменшуються замовлення на сировині, скорочуються замовлення на споживчі товари, то з відомою вірогідністю можна чекати в майбутньому спаду виробництва. Проте, визначити точний час, коли наступить спад, досить важко. Але навіть в цих умовах пройде немало часу, перш ніж уряд прийме відповідні заходи. До того ж на користь наступаючої виборчої кампанії воно може здійснити такі популістські заходи, які не оздоровлять, а тільки погіршать економічний стан. Всі такого роду позаекономічні чинники йтимуть врозріз з потребами досягнення стабільності виробництва. Ефективна фіскальна політика повинна враховувати реальний стан економіки, а саме повинна бути стимулюючою, тобто збільшувати державні витрати і зменшувати податки в період спаду виробництва, що намітився. В період інфляції, що почалася, вона повинна бути стримуючою, тобто підвищувати податки і зменшувати державні витрати.