Фіскальна політика як система державного регулювання економіки

Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.

У даному зв'язку існує декілька перешкод, які знижують ступінь ефективності вживаної фіскальної політики.

По-перше, це так званий «розрив сприйняття», під яким мається на увазі проміжок часу між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цих тенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності. Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, все ж таки досить важко точно «розглянути» їх.

По-друге, існує так званий «адміністративний розрив». Колеса демократичного управління крутяться досить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, коли приходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли ці заходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректування фіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися і пропоновані заходи стають абсолютно недоречними.

По-третє, існує розрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівень цін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійснення державних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і ще тривалішого будівництва відповідних об'єктів. Тому такі витрати приносять вельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому ускладнює її застосування для стабілізації економіки.

Як відомо, економічна стабільність – це не єдина мета державної політики у області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями як забезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподілом доходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягнення вагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.

У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щось вельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається досить хворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнути політична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запанувати пристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярно в політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення ж податків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державних витрат досить ризикований захід для політиків.

Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета – це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою ради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове.

Навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки якщо біля штурвала знаходяться професійні фахівці – аси своєї справи.

 

 

 

Розглянемо формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з’ясування того, якою вона була протягом останніх років. Аналіз фіскальної політики в Україні, почну із з’ясування того, наскільки послідовною вона була. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків.

Як доходи, так і видатки зведеного бюджету в І кварталі 2012 року зростали доволі високими темпами (16. 8% та 17. 1% відповідно) на фоні низької інфляції. Зростання доходів уповільнилося. Наявність первинного профіциту зведеного бюджету на рівні 1. 7% ВВП свідчить про збереження помірно жорстких фіскальних умов. Водночас доступ на фінансові ринки залишився вкрай обмеженим [12, с. 20].

Пропоную розглянути статистичні дані, приведені в макроекономічному огляді НБУ за останні роки:

Доходи (див. рис. 3. 1) :

на фоні уповільнення росту ВВП у I кварталі 2012 року зростання доходів зведеного бюджету залишилося істотним, хоча темпи уповільнилися (16. 8% порівняно з 25. 8% у І кварталі 2011 року). Доходи, на відміну від 2011 року, зростали як за рахунок податкових надходжень, так і неподаткових. Так податкові надходження збільшилися в I кварталі на 14. 4% порівняно з 39. 2% у 2011 році та внесок у зростання доходів становив 12. 5 в. п., а неподаткові надходження – на 35% та 4. 4 в. п. відповідно. У свою чергу збільшення податкових надходжень відбулося здебільшого за рахунок податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб. Обсяги податку на прибуток підприємств у I кварталі 2012

року зросли на 2. 9 млрд. грн., або 24. 8% (у 2011 році – на 23. 3%) та внесок у зростання – 3. 4 в. п. Варто відзначити, що саме у І кварталі сплачувався податок на прибуток, який отриманий у ІV кварталі 2011 року, за ставкою