Формування духовних цінностей старшокласників в умовах соціально-виховуючого середовища

В роботі вихователя щодо формування соціально-позитивної поведінки старшокласників можна виділити наступні етапи:

1. Виявлення причин відхилення в поведінці старшокласника.

2. Визначення цілей і способів дій по викоріненню недоліків в поведінці і формуванню позитивної якості, протилежної тій, яка є близькою причиною відхилень в поведінці.

3. Дискримінація, знецінювання негативних форм поведінки і формування мотивів позитивної поведінки (бажання позбавитись недоліків, необхідність удосконалення якостей своєї особистості).

4. Вибір форми діяльності, в якій найкраще формується необхідна позитивна якість, і включення в неї вихованця.

5. Закріплення цієї якості через вправи в природних умовах чи спеціально організований тренінг і через схвалення позитивних змін.

В процесі всієї корекційної роботи у вихованця формується ставлення до власної поведінки, що є суттєвою передумовою організації самовиховання.

Дослідження В.М. Красновського свідчать, що високий рівень соціального розвитку, тобто позитивного особистісного формування, спостерігається близько у половини підлітків. Друга половина пасивно підкоряється ситуації, у якій вона знаходиться, і її життєвий шлях є наперед визначений соціальною ситуацією розвитку. Це свідчить про те, що соціальні інституції мають великий вплив на становлення життєвого шляху принаймні у половини підлітків та юнаків. Під соціальними інституціями ми насамперед розуміємо школу і сім'ю. 

Як відзначає все той же Красновський: “... сім'я є вагомим соціальним осередком, де відбувається становлення особистості, загартовується характер дитини або, навпаки, він зазнає збочень. За відсутністю позитивних сімейних стосунків створюються умови для виникнення у підлітків небезпечних емоційних дистресів...”.

Базуючись на вищесказаному, варто наголосити, що, помітивши відхилення у поведінці дитини, педагог повинен відповісти на два запитання: випадкові ці відхилення чи мають постійний прояв, чи не має дитина якихось захворювань, що могло б призвести до відхилення у поведінці. І лише після цього шукати шляхи усунення цих відхилень. Можна сказати, що власне всі педагогічні прийоми спрямовуються на спонукання підлітка до перевиховання.

Робота з важковиховуваними підлітками базується на принципі подвійного і протилежно спрямованого педагогічного впливу: блокування негативного і посилення, розвиток позитивного у підліткові.

Можна зробити загальний висновок щодо розуміння природи важковиховуваності: там, де природні суперечності між ставленням до світу і до себе стають конфліктними, поглиблюються, загострюються, а не вирішуються, з'являються внутрішні передумови для відхилення у поведінці, а потім і для утворення недоліків негативних якостей. Оскільки досить часто наявне неадекватне ставлення до себе, ми спостерігаємо у важковиховуваних прояв саме таких негативних якостей, як завищена самооцінка, відсутність самодисципліни, самокритичності, вимогливості до себе, суб'єктивізму при оцінці інших, пошуки задоволень сумнівного характеру. В результаті змінюється і ставлення до інших людей, в першу чергу, до батьків та педагогів.

Практика засвідчує, що при виборі прийомів корекції особистості в школі склалися дві протилежні концепції і дві тактики. Перша, найбільш поширена, характеризується тим, що важкого підлітка вважають поганим, невиправним. До нього ставляться недоброзичливо, безкінечно фіксуються його порушення у поведінці, його засуджують і карають. На позитивних рисах особистості увага не зосереджується. Внаслідок цього у підлітка з'являється озлобленість, жорстокість, бажання помститися педагогам, що його скривдили, і ровесникам за байдужість до його проблем. Такий підхід Е.Ш. Натанзон називає тактикою байдужого фіксування проступків і засудження вихованців.

Друга концепція передбачає, що у кожного вихованця є прагнення до хорошого, а погане його самого пригнічує і викликає в нього страждання. Але підліток неспроможний самостійно зосередити свої зусилля на виправленні помилок. Він потребує допомоги доброго і вдумливого педагога. Крім того, у свідомості підлітка весь час відбувається боротьба позитивних і негативних тенденцій. Включення підлітка у здійснення морально-цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і безболісному витисненню негативних. 

Така концепція, як відомо, реалізована в педагогічній системі А.С. Макаренка і характерна для кращих педагогів. Тактику, яка базується на такій концепції, можна назвати тактикою проектування позитивних якостей особистості і організації досвіду її правильної поведінки. 

Ця тактика заснована на особливо важливих у роботі з важковиховуваними підлітками принципах педагогічного оптимізму, поваги до підлітка, розуміння його душевного стану, зацікавленості у його долі.

Аналіз педагогічної літератури дозволив визначити такі етапи процесу перевиховання:

- перший етап - налагодження контакту з вихованцем, пробудження у нього бажання змінитися; 

- другий етап - спостерігається процес зміни на краще і закріплення позитивних якостей. Під впливом різноманітних прийомів педагогічного впливу, які застосовуються у взаємодії з усією навчально-виховною роботою, підліток поступово включається в життя і діяльність колективу. Цей стан є мовби своєрідним тренінгом на спроможність налагодити здорові взаємостосунки з педагогами, учнями, батьками; третій етап - поступове набуття позитивними якостями міцності і стабільності завдяки вольовим зусиллям вихованця, оволодіння досвідом правильної поведінки.

Позитивна спрямованість процесу перевиховання можлива лише за умови налагодження довірливих відносин між підлітком і фахівцем. Підтримка такого складного психологічного стану, як вихованість, є головним завданням соціального педагога по суті на всіх етапах здійснення процесу перевиховання.

Варто зазначити, що моральне становлення підлітка визначається не лише характером тієї широкої системи суспільних відносин, в яку він включається, але й системою міжособистісних стосунків, які з'являються у нього у найближчому оточенні, у мікросередовищі. Особливості особистості не лише формуються і розкриваються