Формування духовних цінностей старшокласників в умовах соціально-виховуючого середовища

Духовні цінності кваліфікуються, як вершинні досягнення людства, що являють собою цілеспрямовуючі ідеали для формування особистості, які в повсякденному житті трансформуються у ціннісні орієнтації, що упорядковують поведінку особистості.

Виховання – це педагогічне керівництво індивідуальним становленням людської особистості, формуванням її рис і якостей, що відповідають вимогам суспільства, його ідеалам. Виховання духовної творчої особистості учня як суб’єкта соціальних відносин передбачає педагогічне керівництво розвитком потенційних (креативних) можливостей кожної дитини, формування у неї таких мотивів, рис, якостей, які притаманні творчій, освіченій високоморальній людині і забезпечують індивідуальне становлення духовних цінностей особистості. 

Таким чином, у педагогічному плані феномен духовності традиційно співвідноситься з когнітивно-інтелектуальними, чуттєво-емоційними процесами, самосвідомістю та волею особистості, що відображається в її діяльності та поведінці. Характерним показником духовності є моральна, естетична та етична спрямованість особистості. 

Концептуальним положенням дослідження є загальноприйнята думка, що механізм формування духовних цінностей розглядається як ріст особистості: від формування високодуховних потреб і мотивів у сфері спрямованості, пошуку та засвоєння відповідної значущої інформації – до формування задумів, цілей, планів, програм високодуховної діяльності, поведінки, дій і вчинків та отримання відповідних результатів перетворення особистості (зміна ставлень, самооцінки, досвіду тощо). Завдяки цьому відбувається розвиток якостей високодуховної особистості за всіма її підструктурами, формування готовності до подальших високоморальних, пізнавальних і творчих дій. 

Науково-педагогічний аналіз досліджень, присвячених питанню формування духовних цінностей старшокласників свідчить про соціально-педагогічну значущість окресленої проблеми. Метою формування духовних цінностей старшокласників є виховання у них високих інтелектуально-моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань, створення таких умов, які б сприяли розвиткові моральної активності старшокласників, формуванню моральної спрямованості їхньої психічної діяльності, потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань. Вирішальною умовою формування духовних цінностей старшокласників є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті ціннісного самоусвідомлення особистості. Забезпечити це може цілеспрямована система соціально-педагогічної і психологічної взаємодії педагогів з учнями.

Духовна цінність є багатовимірним феноменом, пов’язаним з особливими механізмами в емоційній сфері особистості. Емоційному сприйняттю об’єктів передує когнітивний акт, раціональна оцінка і тільки згодом – емоційна реакція. У соціально-педагогічних дослідженнях наголошено на істотних її ознаках: здатність задовольняти яку-небудь потребу; здатність викликати емоційне ставлення до об’єкта (матеріального або духовного); значущість або корисність для суб’єкта; стимулювання активності особистості; регуляція поведінки на підставі ідеалів, норм.

Здійснений аналіз тлумачень семантики духовних цінностей дозволив сформулювати робочі дефініції духовності та духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміємо особистісні якості людини, які своєрідно, у контексті культурно-історичних ідеалів людства, спонукають, регулюють індивідуальні вчинки і поведінку. Загальна схема співвідношення між дефініціями, що розглядаються, така: духовність – духовні цінності – ціннісні орієнтації.

Вивчення стану проблеми формування духовних цінностей старшокласників дозволяє констатувати, що головним у формуванні духовних цінностей є особистісно орієнтований підхід, який передбачає спрямованість соціально-педагогічної діяльності на формування духовної особистості.

Загальноприйнятим є той факт, що старший шкільний вік є сензитивним періодом для становлення структури особистості, зокрема системи її духовних цінностей. Тому достатню увагу приділено розгляду соціально-педагогічного портрету старшокласників. Це період активної соціалізації особистості. Серед соціально-психологічних якостей старшокласників найважливіше місце посідають соціальні і духовні характеристики. Соціалізуючись та засвоюючи інтелектуальний досвід людства, учні готуються до процесу відтворення засвоєних знань, норм, цінностей на наступних етапах життєвого шляху. Підготовка до самостійної життєдіяльності значною мірою визначає формування Я-образу і його місце у системі життєвих стосунків. Сфера життєдіяльності старшокласників значно розширюється, збільшується діапазон ролей, які повинні і можуть бути освоєні ними у цьому віці. Соціальна ситуація становлення старшокласників загострює їхню потребу в самоствердженні, це вік професійного самовизначення, вибору трудового покликання. Старшокласник спрямований у майбутнє, живе майбутнім, мріє про нього, ідеалізує його. Головною потребою цього віку є визначення власної значущості, пізнання сенсу життя, щастя. У цьому віці створюються сприятливі умови для активізації внутрішньої суперечності особистості старшокласника: між реальним та бажаним “Я”. Це найбільш продуктивний час для формування відповідальності за своє самовдосконалення, моральний та естетичний вигляд своєї особи.

Необхідно визначити сутність та структуру соціально-виховуючого середовища та висвітлити його вплив на формування духовних цінностей старшокласників, розкрито етапи формування цінностей та обґрунтовано соціально-педагогічні принципи цього процесу; розробити та експериментально перевірено методики діагностування рівня сформованості духовних цінностей і методики формування духовних цінностей старшокласників.

Теоретичною основою для визначення сутності поняття “соціально-виховуюче середовище” є концепції сучасних дослідників, які висвітлюють різноманітні аспекти категорії “середовище” (В. Бочарова, Л. Буєва, Ю. Мануйлов, Л. Новикова, Н. Селіванова, В. Семенов), сутність понять “навчально-терапевтичне середовище” (Г. Любимова), “спосіб життя школи” (О. Тубельський), “спосіб життя закладу освіти”, “дух школи”, “корпоративний дух школи”, “організаційний клімат школи” (О. Гуменюк), “освітній простір” (А. Валицька, І. Фрумін, Б. Ельконін), “виховний простір”, “виховна система” (Л. Новикова, Н. Селіванова та ін.), “творче освітнє середовище” (В. Ясвін). Аналіз наукової літератури дозволяє розглядати поняття “соціально-виховуюче середовище”, по-перше, у вимірах соціальної педагогіки як єдність дій школи, сім’ї, позашкільних