Формування мовної культури особистості у військовому вузі

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці навчальної програми предмету “Ділова українська мова” з урахуванням специфіки військового вузу, методичного забезпечення роботи з формування мовної культури майбутніх військових спеціалістів. Результати дослідження впроваджено у навчальному процесі Академії ПВУ, Військово-інженерного інституту при Подільській державній аграрно-технічній академії, Технологічного університету Поділля.

Матеріали дослідження можуть бути використані у вищих військових навчальних закладах при організації та проведенні навчально-виховної роботи, а також у процесі підвищення військово-професійної майстерності та перепідготовки офіцерських кадрів.

Достовірність результатів та основних висновків дисертаційної роботи забезпечено опорою на фундаментальні психолого-педагогічні концепції навчання та виховання особового складу; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів, що адекватні меті й завданням дослідження; кількісним та якісним аналізом матеріалу; позитивною динамікою формування мовної культури особистості під час вивчення “Ділової української мови”.

Особистий внесок здобувача. Наведені в роботі наукові матеріали та дані є самостійним внеском автора у вирішення питання, яке досліджується. У статті “Вивчення української мови в системі професійної підготовки слухачів АПВУ” внеском автора є розкриття значення навчального предмету “Ділова українська мова” для підвищення мовної культури слухачів військового вузу. У статті “До питання про історію дослідження мовної культури особистості” внеском автора є визначення особливостей основних етапів дослідження мовної культури особистості.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення та практичні результати дослідження було обговорено на Міжнародній науково-практичній конференції з проблем і завдань військової історії в сучасних умовах (Київ, 1998 р.), на Міжнародній церковно-світській конференції ”Україна на порозі третього тисячоліття: духовність, освіта, культура (Свято-Успенська Почаївська лавра, 1998 р.). Про отримані результати, висновки доповідалося на розширених засіданнях кафедри педагогіки і психології та інших кафедр Академії Прикордонних військ України (жовтень 1997 р., квітень 1998 р.), де вони отримали позитивну оцінку та рекомендації до захисту у спеціалізованій вченій раді Академії ПВУ ім. Б. Хмельницького.

Методичні розробки та навчальні програми автора використано на практичних заняттях з навчальної дисципліни “Ділова українська мова” в Академії Прикордонних військ України.

Публікації за темою дисертації. За матеріалами дослідження автором видано п’ять наукових статей.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Рукопис містить у собі 167 сторінок друкованого тексту. Ілюстративний матеріал подано у 8 таблицях, 2 рисунках. Бібліографія включає 197 найменувань на 14 сторінках.

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, розкрито методологічну основу дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію дисертації та впровадження її результатів у практику.

У першому розділі “Теоретичні засади і практичний стан формування мовної культури особистості” проаналізовано сучасний стан проблеми у філософській, психолого-педагогічній та методико-лінгвістичній літературі, уточнено поняття сутності, змісту, особливостей мовної культури особистості.

Було з’ясовано, що різні аспекти взаємозв’язку людини та її мови досліджувалися представниками різних наукових галузей знань протягом тривалого часу. Вже в епоху античності надавалося велике значення вмінню людини висловлювати свої думки, давати їм належне оформлення. Питанням навчання молодих людей володіти словом велику увагу надавали такі відомі філософи, як Протагор та Сократ. В середні віки мистецтву володіти словом вчили шляхом формалізованої мисленнєвої роботи, предусім це здійснювалося в рамках схоластики. У Новий час увага до питань мовної культури особистості через ряд об’єктивних причин дещо послабла, проте вже у ХІХ ст. навчання досконалому володінню мовою стало невід’ємною частиною вузівської освіти.

У ХХ ст. широкий інтерес до проблем розвитку особистості, увага до загальнолюдських цінностей активізували гуманітарні дослідження з проблем людини, зокрема і ті з них, що були пов’язані з мовою. У філософській та психологічній науках проблема людини та її мови в цей час представлена досить широко. Це виявилося у дослідженні проблеми спілкування, над якою працювали філософи М. Бубер, Ю. М. Давидов, М. С. Каган, О. М. Єрмоленко, С. Б. Кримський, К. Ясперс, соціологи А. Маслоу, Р. Мертон, Е. Фромм, психологи Б. Г. Ананьєв, Г. М. Андрєєва, Л. С. Виготський, О. О. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, А. В. Петровський. Вони визначили особливості взаємодії людей мовними засобами, значення високого володіння мовою для особистісного розвитку та самореалізації у суспільстві. Проте про шляхи забезпечення високого рівня володіння мовою у їхніх роботах не йшлося.

Ці питання були предметом уваги лінгвістів та лінгводидактів. Лінгводидактичний аспект розробки цього питання представлено дослідженнями О. О. Потебні, І. І. Срезневського, І. І. Огієнка, В. О. Сухомлинського. Думку про важливість використання мови як універсального засобу національного виховання можна простежити у працях К. Д. Ушинського, Г. С. Ващенка, С. Ф. Русової, М. Г. Стельмаховича.

У лінгвістиці тривалий час увага в основному приділялася використанню системного підходу до характеристики мовних явищ. Такий підхід в свою чергу визначав і принципи та прийоми подачі та вивчення мовних знань. До ХХ ст. були лише спроби дослідження мови у взаємозв’язках із суб’єктом її використання. Першими включили особистість нарівні з мовою до об’єкта дослідження В. Гумбольдт, Б. де Куртене та О. О. Потебня. В 20-х рр. ХХ ст. почали вивчати мову через взаємозв’язок з середовищем, з оточенням, в якому вона функціонує (О. А.