Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення Волині (ХІХ - початок ХХ ст.)

Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, що формують у науковця засади конкретно-історичного підходу до певних процесів і явищ, водночас вимагають дослідження не окремих випадків історії, а всієї сукупності причин і мотивів, що зумовили наявність даного факту; об’єктивності (передбачають відтворення об’єкта таким, яким він є насправді, і, головне, незалежно від людської свідомості. Тобто, наукова об’єктивність вимагає прагнення до неупередженості, що реалізується в ході співставлення різних точок зору на проблему, яка досліджується).

Ураховуючи багатоплановість теми, автор використав такі науково-дослідницькі методи дослідження як порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, системно-логічний, ретроспективний і статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі маловивчених історіографічних та архівних джерел здійснено комплексну реконструкцію статусу духовенства Почаївської Свято-Успенської лаври у ХІХ – на початку ХХ ст. На основі значного за обсягом кола архівних джерел та літератури досліджуються причини втручання світського законодавства у власне пастирсько-богословські функції священнослужителів. Уперше висвітлюється вплив національно-політичного фактора на діяльність церковних структур окремо взятої адміністративної одиниці. Новим є і аналіз боротьби різних прошарків священства за збереження чи знищення традиційних форм церковного життя єпархії.

Удосконалено історіографічну та джерельну базу дослідження шляхом уведення до наукового обігу нових матеріалів.

У дослідженні дістали подальший розвиток окремі аспекти історії Почаївського монастиря ХІХ століття. Наукова новизна дисертації виявляється і в тому, що дана проблема в такому ракурсі практично не розроблялася сучасними дослідниками, а це у свою чергу призводило до недостатнього висвітлення церковно-державних відносин навіть у вітчизняних навчальних посібниках, що своїм змістом стосувалися питань церковної історії.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації, викладений у ній фактологічний матеріал і висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України та православної церкви в Україні, історичного краєзнавства Волині та її регіонів, історико-краєзнавчих розробок парафіяльного життя, проведення спецкурсів тощо. 

Особистий внесок дисертанта. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто. Наукові статті дисертанта в фахових виданнях є одноосібними.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Результати дисертації апробовані в формі виступів на загальноуніверситетській студентській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми науки і освіти молоді в Україні» (17 травня 2006 р., м. Переяслав-Хмельницький); науково-практичній конференції «Єфремівські читання» (17-18 травня 2007 р., м. Переяслав-Хмельницький), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Головні напрямки досліджень молодих учених у контексті Болонського процесу» (10 квітня 2008 р., м. Переяслав-Хмельницький). 

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені в 4-х одноосібних наукових статтях у фахових виданнях, визначених ВАК України, 2 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить – 192 сторінки, з них основного тексту – 172 сторінки, список використаних джерел та літератури – 20 сторінок (242 найменування).

 

 

У першому розділі «Огляд історіографії та джерел» аналізується історіографічна спадщина та характеризуються джерела з історії громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності Почаївського монастиря в ХІХ – на початку ХХ століття.

У першому підрозділі «Огляд історіографії» розглядається стан наукової розробки теми нашого дослідження. Громадсько-політична та культурна діяльність монастирського духовенства у зазначений період ще не була предметом окремого комплексного монографічного дослідження.

В історіографічному процесі досліджуваної проблеми нами виділено три етапи. Перший (дореволюційний, або російсько-імперський) історіографічний етап охоплює ХІХ – початок ХХ (1917 р.) століття. Другий (радянський) історіографічний етап охоплює 1917 – 1991 рр. Третій (сучасний) історіографічний етап розпочався із здобуттям Україною незалежності.

Перший етап характеризується значною кількістю довідників, у яких зібрана інформація з історії православних монастирів в Україні («Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края», видана П. Батюшковим (1888), М. Переверзєва «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» (1914), А. Хойнацького «Очерки из истории Православной церкви и древнего благочестия на Волыни» (1878). Але в основі цих публікацій були не стільки комплексні наукові дослідження, скільки статистика, що регулярно надходила до вищих церковних установ від місцевого духовенства.

Серед праць цього періоду слід виділити роботу уродженця Волині, професора богослов’я Ніжинського історико-філологічного інституту Андрія Федоровича Хойнацького «Почаевская Успенская Лавра. Историческое описание. Иллюстрированое издание Почаевской Лавры. Первое» , видану друкарнею монастиря в 1897 р. Цей твір, хоч і розглядає церкву як релігійно-політичну організацію, проте трактує історію та діяльність монастиря в дусі ідеологічних вимог самодержавства.

Вагомим дослідженням дореволюційного періоду є «Сказание о Почаевской Лавре» намісника монастиря архімандрита Амвросія. Ця праця використовувалася всіма наступними дослідниками. Амвросій Лотоцький у 1860-1865 рр. був намісником Почаївської Лаври, що й дало йому можливість подати історію монастиря на основі актів та документів, які зберігалися в архіві обителі. 

Праці загального характеру, у яких висвітлювалась історія духовної освіти в Російській імперії, з’явилися ще в ХІХ ст. Це роботи С. Миропольського «Очерк истории церковно-приходской школы» (1910), М. Барсова «Школы на Волыни и Подолии» (1863), Г. Фальборка та В.