Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення Волині (ХІХ - початок ХХ ст.)

У середині ХІХ ст. у дев’яти українських губерніях із населенням 23,5 млн. осіб було 1320 початкових шкіл різних типів, у яких навчалося 67 129 учнів. У Волинській губернії один учень припадав на 435 жителів. Майже 98% дітей шкільного віку не навчалися.

У 1869 р. при монастирі було відкрито велику ремісничу школу. Окрім спеціального вивчення різноманітних ремесел, завданням даного закладу було надання учням (хлопчикам) загальної освіти. Для цієї мети при лаврі були вчителі з повною середньою освітою. 28 серпня 1886 р. реміснича школа була замінена на більш потрібну на той час двокласну церковно-приходську школу. У цій школі було 25 учнів, що навчалися на повному монастирському утриманні, а 10 – на половинному.

Через 4 роки, 6 листопада 1890 р., монастир відкрив двокласну церковно-учительську школу, яка готувала учительські кадри для церковно-приходських шкіл Волині. Згодом (офіційно через відсутність відповідного приміщення) її було переведено до Житомира, де вона продовжувала працювати й утримуватися за кошти Почаївської лаври.

Ураховуючи багатонаціональний склад населення Волині, у 1897 р. при обителі було відкрито народну школу для дітей усіх віросповідань. Вона розташовувалася за межами монастирських мурів у приміщенні нижнього лаврського готелю. Учителі діючої при обителі чотирикласної ЦПШ зголосилися безкоштовно навчати дітей місцевого населення.

Освітні впливи обителі стосувалися і життя селян. Культура ведення сільського господарства в монастирі була вищою, ніж у довколишнього населення. Так, селяни, які працювали на монастирських маєтках, переймали значно вищу культуру ведення городництва, садівництва та різноманітного домогосподарства і впроваджували її вдома.

Духовна освіта на кінець століття стала професійною та становою і в основному працювала на потреби православної церкви. Щодо початкової народної освіти, яка була світською владою передоручена православному духовенству, то вона на Волині забезпечувалася переважно системою церковнопарафіяльних шкіл. За своєї відносної користі ці навчальні заклади все ж залишалися елементарними, примітивними і в другій половині ХІХ ст. на тлі європейської організації освіти мали вигляд анахронізму.

У підрозділі 4.2. «Видавнича діяльність духовенства Почаївського монастиря у ХІХ – на початку ХХ ст.» досліджується видавнича справа обителі.

Поява багатотиражної друкованої книги сприяла більш швидкому і масовому обміну культурними цінностями, їх освоєнню, відкривала нові можливості інтенсифікації культурного спілкування народів. Тому вивчення вітчизняних стародруків дає цінні матеріали для висвітлення історичних процесів взаємовідносин та взаємовпливів між народами, давніх джерел їх культурного єднання.

У період підвладності Почаївської лаври Росії монастирська друкарня продовжувала свою видавничу діяльність. Видавались у ній переважно книжки богослужбові (мали добрий, чіткий шрифт, особливо «Минеї») та з історії монастиря.

Із 70-х років ХІХ ст. Почаївська лавра друкувала «Волинські Єпархіальні відомості» – орган Волинського Єпархіального Архієрея, згодом із популярним до них додатком – «Почаївський листок» – з метою поширення релігійних і моральних впливів серед української людності в дусі російського історичного православ’я.

«Почаївським листком» розпочали видавати з 1887 р. з метою релігійно-морального виховання простого народу. Окрім пояснення недільних та святкових читань, у журналі друкувались історичні відомості про Волинських святих, про місцеві чудодійні ікони, про саму лавру. Там також розміщувалися відомості про місцеві, як правило, греко-католицькі звичаї, які називалися чужими і недопустимими для православної церкви.

Після російської революції 1905 року почаївська друкарня видавала політичний тижневик «Почаевскія Извєстія» і газету «Волинская земля». Видання ці були російсько-шовіністичними, неприхильно й вороже налаштовані до українського національного руху.

У 1914 р. типографія Почаївської Успенської лаври переїхала на Андріївський хутір Київської губернії. Незважаючи на умови військового часу, журнал видавався регулярно, але в 1916 р. зменшив свій обсяг до 30–50 с. і одночасно збільшив ціну. Це пояснювалося тими причинами, що в умовах військового часу різко піднялася ціна на папір, а більшість послушників, у тому числі й тих, які входили до редакції, пішли на фронт. У зв’язку із цими проблемами в середині 1916 р. часопис був на грані закриття, але, переживши цей період, був ліквідований лише в лютому 1917 р.

 

 

1. Отже, незважаючи на багатоплановість історіографічного матеріалу, в історичній науці немає комплексного та всебічного дослідження питання впливу духовенства Почаївського монастиря на громадсько-політичне та культурно-освітнє життя населення Волині в ХІХ – на початку ХХ ст.

Введення до наукового обігу нових архівних документів дозволило розкрити маловідомі сторінки з громадсько-політичного та культурного впливу духовенства Почаївського монастиря на населення Волині досліджуваного періоду.

У роботі застосовується запропонована автором класифікація історіографії історії Почаївського монастиря за хронологічним принципом, що дало змогу виділити три основних етапи його розвитку (російсько-імперський, радянський та сучасний).

2. Показано, що протягом століть заснований на землях Волині монастир поступово ставав важливою складовою духовного та культурного життя українського народу.

Приваблюючи земельних інвесторів (Потоцьких, Домашевських, Блудових, Гойських), духовенство, окрім економічної, отримувало значну політичну підтримку.

Протягом василіанської доби, що тривала більше століття, перебудовуються храми та інші споруди, внаслідок чого лавра набуває зовсім іншої архітектурної зовнішності. Користуючись значними прибутками від маєтностей колишнього православного монастиря, василіани налагодили господарство, зробили друкарню одним із головних осередків видавничої діяльності та культурного