Ґрунтознавство з основами геології

justify;">Техніка безпеки різних видів лабораторних робіт, проведення яких передбачено програмою даного курсу, неоднакова. Далі наведено загальні правила, порушення яких може призвести до серйозних наслідків.

Правила роботи з електричними приладами

1. При роботі з різними пристроями та обладнанням слід виявляти особливу акуратність. Раціональне використання робочого місця, економне використання обладнання та електроенергії є важливою складовою виконання лабораторних робіт.

2. Всі електроприлади, що живляться від мережі, як нагрівального типу (муфелі, сушильні шафи, електроплитки), так і силового (компресори, насоси та ін.) повинні бути заземленими. 

3. Нагрівальні прилади не повинні стояти на дерев’яних столах; під них підкладають керамічну плитку, листи азбесту.

4. Забороняється залишати увімкнені прилади без нагляду.

5. В лабораторії повинен бути загальний щит з рубильником для вимкнення струму.

6. Усі хімічні реактиви обов’язково повинні мати етикетки із зазначенням їх вмісту.

7. Перенесення проб будь-яких рідких речовин здійснюється за допомогою циліндра, бюретки, піпетки з гумовою грушею.

8. Переливати концентровані кислоти, аміак та інші токсичні речовини з різким запахом потрібно при увімкненій витяжній шафі.

9. У випадку опрокинення ємності з кислотою чи лугом, необхідно швидко посипати це місце піском або витерти ганчіркою, ретельно промити водою та нейтралізувати: кислоту лугом, луг – кислотою.

10. Залишки кислот, лугів та інших хімічних реактивів забороняється виливати в раковину. Їх потрібно зібрати в загальний бутель та передати лаборанту.

11. Роботи, пов’язані з переливанням концентрованих кислот та лугів, слід виконувати у прогумованих фартухах, захисних окулярах та гумових рукавичках.

12. Запах речовин визначати спрямованим помахом руки до обличчя і носоглотки незначної кількості їх парів

13. При роботі з сухими реактивами їх беруть щипцями, пінцетами, шпателем тощо, але не голими  руками.

14. При попаданні на шкіру розчинів кислот або лугів ретельно промити проточною водою.

15. Змішування речовин, що супроводжується проходження екзотермічних реакцій (з виділенням теплоти), необхідно виконувати в термостійкому посуді.

16. Забороняється використання скляного хімічного посуду, що має пошкоджену поверхню.

17. При роботі з газовим обладнанням повинна бути увімкнена вентиляція.

18. Перед заживанням газової горілки спочатку перекривають доступ повітря.

19. Перед заживанням горілки необхідно перевірити герметичність гумового шлангу, що підходить до неї, за допомогою мильного розчину.

20. При будь-яких неполадках газової горілки та виявленні витоку газу слід негайно погасити горілку краном або регулюючим гвинтом, перекрити кран перед горілкою та сповістити лаборанта.

21. В лабораторії обов’язково повинні бути вогнегасники необхідно ознайомитися з правилами їх використання

22. Після закінчення роботи кожен студент повинен прибрати своє робоче місце, закрити всі газові та електроприлади, водопровідні крани.

23. Механічні ураження шкіри слід промити 3 % - ним розчином перекису водню або перманганату калію, краї рани дезінфікується спиртовим розчином йоду

24. Забороняється приносити та вживати їжу у лабораторії.

25. До роботи в лабораторії допускаються лише ті студенти, які пройшли інструктаж з техніки безпеки на робочому місці.

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1

 

ТЕМА: ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ МІНЕРАЛІВ. ФОРМИ ЗНАХОДЖЕННЯ МІНЕРАЛІВ У ҐРУНТІ

Мета роботи: дослідити фізичні властивості мінералів та форми їх знаходження у природі; дати опис характерним ознакам окремих мінералів за колекцією.

Обладнання:

1.Колекція мінералів;

2.Шкала Мооса;

3.10 % розчин НСl;

4.Магніт.

Мінералами називаються природні хімічні сполуки або окремі хімічні елементи, які утворилися в результаті фізико-хімічних процесів, що відбуваються в земній корі та на її поверхні. 

Більшість мінералів знаходяться у кристалічному стані, тобто утворюють кристали, і лише незначна їх кількість – в аморфному (від грец. “аморфос” – безформний).

У природі налічується понад 2500 мінералів. Але тільки 50–60 з них складають гірські породи і мають значне поширення. Їх називають породоутворюючі мінералами. Інші мінерали в гірських породах зустрічаються у незначних кількостях і їх називають акцесорними мінералами (від лат. “акцессоріус” – додатковий).

Фізичні властивості мінералів

Зовнішня форма та фізичні властивості кожного мінералу у першу чергу визначаються його хімічним складом і характерною для нього внутрішньою будовою.

Методи визначення фізичних властивостей мінералів: в польових умовах визначають візуально або мікроскопічно (за забарвленням, блиском, твердістю, формою та ін.) та за допомогою простих хімічних реакцій.

Розрізнюють такі зовнішні (макроскопічні) фізичні властивості мінералів:

•Обов’язкові (їх визначають для кожного мінералу):

–колір 

–колір риски 

–прозорість 

–блиск 

–спайність 

–злом 

–твердість

–щільність.

•Специфічні (виявляються в окремих мінералах або їх групах і є для них діагностичними):

–магнітність

–розчинення у кислотах і воді

–смак

–запах

–ковкість

Колір. Проста і зручна діагностична ознака. Колір мінералів залежить від їх внутрішньої структури, від механічних домішок і головним чином від присутності елементів-хромофорів, тобто носіїв забарвлення. Відомі багато елементів-хромофорів, такі Cr, V, Ti, Mn, Fe, Ni, Co, Cu, U, Mo і деякі інші. Ці елементи можуть бути в мінералі головними, чи у вигляді домішок.

За забарвлю вальними елементами – хромофорами розрізняють кольори мінералів:

–Ідіохроматичний (власний) – наприклад, зелений у малахіту, фіолетовий  у аметисту, чорний у гематиту;

–Алохроматичний (невластивий мінералу колір, що виникає унаслідок наявності механічних домішок) – наприклад, гірський кришталь, зазвичай, не має забарвлення, але існують його чорні (моріон),