Ґрунтознавство з основами меліорації

Форми мезорельєфу – це форми середніх розмірів за висотою і протяжністю (кілька квадратних кілометрів). Прикладом таких форм є яри, балки, улоговини, тераси, долини струмків, горби та ін. Виникли вони в результаті геологічних процесів денудації, утворення континентальних відкладів тощо.

Під мікрорельєфом розуміють дрібні форми рельєфу, які займають незначні площі і є деталями крупних форм. Сюди належать горбочки, пониження, купини, невеликі западини, спучування, карстові воронки, берегові вали тощо.

Нанорельєф (карликовий рельєф) – найдрібніші елементи рельєфу, діаметр яких коливається в межах від декількох см до 0, 5-1, 0 м, відносна висота до 10 см (рідше 30 см). Прикладом нанорельєфу є мілкі западини, пагорбки, ховраховими, мерзлотні полігони, купини, груди і т. д.

Елементи мезо- і мікрорельєфу перерозподіляють сонячну енергію і вологу атмосферних опадів на даній території.

Перерозподіл сонячної енергії визначається наявністю схилів неоднакової крутизни і експозиції. Особливості теплового режиму на схилах різних експозицій неоднаково впливають на їх водний режим і характер рослинності. Це зумовлює формування різнотипних ґрунтів.

Нерівності рельєфу зумовлюють стікання поверхневих вод. Вода атмосферних опадів стікає по схилах з підвищених елементів рельєфу в понижені. В результаті підвищені ділянки втрачають частину вологи, а ґрунти понижених одержують їх додатково.

З перерозподілом вологи по елементах рельєфу пов’язана міграція твердих і водорозчинних продуктів вивітрювання і ґрунтоутворення.

За положенням на рельєфі і характером перерозподілу атмосферних опадів виділяють три групи ґрунтів, які називають генетичними рядами зволоження.

На підвищених елементах рельєфу в умовах вільного стоку поверхневих і при глибокому заляганні ґрунтових вод, під впливом низхідного руху води по профілю формуються автоморфні ґрунти.

Гідроморфні ґрунти формуються на понижених ділянках рельєфу в умовах тривалого застою поверхневих вод або при неглибокому (менше 3м) заляганні ґрунтових вод, які збагачені хімічними елементами і сполуками, принесеними з підвищених елементів рельєфу. Ці ґрунти формуються залежно від ландшафтно-геохімічних умов під впливом висхідного руху води.

Ґрунти, які формуються в автономних умовах, але їх короткочасно затоплюють поверхневі води або вони формуються при неглибокому (3-6м) заляганні ґрунтових вод, називають напівгідроморфними (лучно-чорноземні ґрунти).

Ґрунти, які формуються в умовах сезонного ґрунтового зволоження, називають автоморфно-гідроморфними.

Залежність гідроморфних ґрунтів від хімічного складу порід і ґрунтів підвищених елементів рельєфу називають геохімічним сполученням ґрунтів.

Під структурою ґрунтового покриву розуміють певний тип його будови, тобто склад, конфігурацію і відносне положення територіальних одиниць ґрунтового покриву. Первинним компонентом ґрунтового покриву за пропозицією В. М. Фрідланда (1965р.) прийнято елементарний ґрунтовий ареал – площу, яку займають ґрунти однієї класифікаційної одиниці. Елементарні ґрунтові ареали генетично пов’язані між собою і утворюють певний просторовий рисунок.

Системи елементарних ґрунтових ареалів, які регулярно чергуються між собою в просторі, утворюють сполучення, комплекси та ін.

Закономірну зміну ґрунтів, яка тісно пов’язана з формами мезорельєфу, називають ґрунтовим сполученням. Кожній зоні властиві свої сполучення ґрунтів за елементами рельєфу.

Просторову зміну ґрунтів, пов’язану з елементами мікрорельєфу, називають ґрунтовими комплексами.

Структура ґрунтового покриву може бути зумовлена не лише формами рельєфу, а й іншими чинниками: механічним і хімічним складом ґрунтоутворюючих порід, впливом ґрунтових вод, рослинністю тощо.

3. 6 Локальні чинники ґрунтоутворення

Розглянуті раніше чинники ґрунтоутворення – гірські породи, клімат, живі організми і рельєф – є глобальними. Вони впливають на процеси ґрунтоутворення на всій території суші.

Крім глобальних факторів є ряд локально-діючих. Це – виробнича діяльність людини, ґрунтові води, вулканічний попіл та ін.

У процесі виробничої діяльності людина впливає на навколишнє середовище, в тому числі на ґрунт, що призводить до значних змін у природних екологічних системах і в процесі ґрунтоутворення.

Обробіток ґрунту, регулювання водного режиму (осушення, зрошення, снігозатримання), внесення добрив, хімічні та інші види меліорацій докорінно змінюють хімічний склад ґрунту, його фізичні, теплові і водні властивості.

Таким чином, з початком обробітку цілинного ґрунту починає змінюватися характер ґрунтоутворення. Ґрунт переходить з природної до культурної фази свого розвитку, до культурного процесу ґрунтоутворення.

Основними чинниками впливу на ґрунт на всіх етапах культурного ґрунтоутворення є культурні рослини, механічний обробіток ґрунту, удобрення та різноманітні меліоративні заходи.

Систематичне поліпшення властивостей ґрунту і підвищення його родючості шляхом застосування агротехнічних заходів називають окультуренням ґрунту. В окультурених ґрунтах створюються сприятливі умови для росту і розвитку рослин.

На значних територіях суші ґрунти формуються під прямим впливом ґрунтових вод (гідроморфні ґрунти). Наявність ґрунтових вод на глибині гумусного горизонту і в ґрунтоутворюючій породі є одним з критеріїв оцінки водного режиму ґрунту, його агровиробничих властивостей.

Ґрунтові води, які залягають на глибині більше 10-12 м, не впливають на ґрунтоутворення. При заляганні на глибині 7-10 м вони впливають на ґрунтоутворення через рослини, які засвоюють вологу на цій глибині.

Якщо ґрунтові води залягають на глибині 4-7м, то в нижній частині ґрунтового профілю з’являється капілярна волога, яка несе з собою водорозчинні солі. Постійний приток вологи забезпечує живлення рослин і посилює акумуляцію органічної речовини. Крім того, під впливом цієї вологи змінюється хімічний склад нижніх горизонтів ґрунту (напівгідроморфні ґрунти).

При незначній глибині ґрунтових вод (1-3м) капілярна волога бере активну участь в ґрунтоутворенні, в житті рослин, у формуванні хімічного