Ґрунтознавство з основами меліорації

На ІV рівні виділяються ґрунтові агрегати (педи, структурні відокремлення), на які ґрунт розпадається в межах генетичних горизонтів або їх морфонів.

V рівень морфологічної організації ґрунтів – їх мікробудова, яку можна виявити та дослідити лише за допомогою мікроскопа. Його вивченням займається мікроморфологія ґрунтів.

Розглядаючи ґрунт як природне тіло, розмежовують такі поняття: будова ґрунту, складення ґрунту, структура ґрунту, структурність ґрунту, склад ґрунту.

Будова ґрунту – специфічне для кожного ґрунтового типу сполучення генетичних горизонтів, яке складає ґрунтовий профіль.

Складення ґрунту – фізичний стан ґрунтового матеріалу, який обумовлює взаємне розміщення та співвідношення в просторі твердих часток.

Склад ґрунту – співвідношення компонентів ґрунтового матеріалу. Розрізняють фазовий, агрегатний, мікроагрегатний, гранулометричний, мінералогічний та хімічний склад ґрунту.

4. 3 Гранулометричний склад ґрунту

Тверда фаза ґрунту складається з часток різної величини. Одночасно в ґрунтах містяться мінеральні, органічні і органо-мінеральні частки. Це уламки гірських порід (продукти вивітрювання), мінерали вторинного походження, колоїди гумусних речовин, продукти взаємодії органічних і мінеральних речовин.

Первинні ґрунтові частки (мінеральні, органічні, органо-мінеральні) називають гранулометричними (механічними) елементами.

Механічні частки приблизно однакового розміру об’єднують у фракції.

У ґрунтознавстві відомо кілька класифікацій механічних елементів, проте загальновизнаною є класифікація М. А. Качинського, яку широко використовують у навчальній і науковій літературі (таблиця 4. 1).

 

Крім того М. А. Качинський всі механічні елементи ґрунту поділяє на дві фракції: фізичний пісок (> 0, 01мм) і фізичну глину (< 0, 01мм).

Кожна фракція володіє певними властивостями.

Під гранулометричним (механічним) складом ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід розуміють відносний вміст фракцій механічних елементів.

В основу класифікації ґрунтів за гранулометричним складом покладено співвідношення фізичного піску і фізичної глини. Найдосконалішою в наш час є класифікація М. А. Качинського (таблиця 4. 2).

 

Згідно з даною класифікацією, ґрунт отримує основну назву за вмістом фізичного піску і фізичної глини і додаткову – за вмістом фракції, що переважає: гравелистої (3-1мм), піщаної (1-0, 05), крупнопилуватої (0, 05-0, 01мм), пилуватої (0, 01-0, 001мм) і мулуватої (< 0, 001мм) /

Наприклад, дерново-середньопідзолистий ґрунт на морені містить фізичної глини – 24, 0%, піску – 42, 6%, крупного пилу – 33, 4%, середнього пилу – 6, 57% і дрібного – 9, 6%. Основною назвою гранулометричного складу даного ґрунту буде легкосуглинковий, додатковою – крупнопилувато-піщаний.

Гранулометричний склад ґрунту має важливе значення в ґрунтоутворенні, у формуванні родючості ґрунту. Від нього залежать водні, теплові, повітряні, загальні фізичні і фізико-механічні властивості ґрунту. Гранулометричний склад ґрунту зумовлює окисно-відновні умови, величину ємності вбирання, перерозподіл у ґрунті зольних елементів, накопичення гумусу тощо. Від гранулометричного складу залежить спосіб обробітку ґрунту, строки польових робіт, норми добрив, розміщення сільськогосподарських культур.

4. 4 Забарвлення ґрунту

Забарвлення ґрунту – перша морфологічна ознака, за якою виділяють генетичні горизонти. Забарвлення ґрунту визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження. Всі зміни забарвлення відбивають зміни властивостей окремих горизонтів профілю ґрунту.

Забарвлення ґрунту частково успадковується від забарвлення ґрунтоутворюючої породи, а частково (іноді значною мірою) набувається в процесі ґрунтоутворення.

Забарвлення ґрунту відображає хімічний склад твердої фази.

За С. О. Захаровим, найбільш важливим для забарвлення ґрунту є три групи сполук:

• гумус;
• сполуки заліза;
• кремнієва кислота, СаСО3 та каолін.

Чорне забарвлення ґрунту зумовлене, як правило, накопиченням гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Крім гумусу, чорного забарвлення ґрунтам надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне вугілля, залізний монтморилоніт, магнетит та ін.

Фульвокислоти надають ґрунтам світлого забарвлення.

Біле забарвлення ґрунту залежить від наявності кварцу, каолініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу та ін.

Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза: червоне -негідратований гематит і тур’їт, жовте – гідратований лимоніт.

Буре забарвлення характерне для ґрунтів з високим вмістом іліту, слюди та суміші різних оксидів заліза. Це забарвлення властиве більшості глинистих мінералів.

Синє забарвлення мають глейові горизонти, які містять вівіаніт (болотні ґрунти північних регіонів). Інші ґрунти мають забарвлення похідне від синього – сизе різних відтінків. Воно зумовлене наявністю оксиду заліза.

Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів марганцю. Трапляється дуже рідко.

Оливкове (зелене) забарвлення характерне для ґрунтів з надмірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з увібраним залізом.

Забарвлення ґрунтів важко охарактеризувати одним кольором, тому треба вказувати ступінь та інтенсивність кольору (наприклад, світло-бурий, темно-бурий), відмічати відтінки (білястий з жовтуватим відтінком), називати проміжні тони (коричнево-сірий, сіро-бурий). У ґрунтознавстві прийнято домінуючу ознаку вказувати останньою.

4. 5 Структура ґрунту

Механічні частки ґрунту перебувають у роздільному (вільному) стані або об’єднуються в структурні агрегати різного розміру і форми.

Здатність ґрунту розпадатися