Ґрунтознавство з основами меліорації

Структура ґрунту – це сукупність агрегатів різної величини, форми, пористості, механічної міцності і водоміцності, які характерні для кожного ґрунту і кожного горизонту.

Для морфології ґрунтів велике значення має класифікація структурних агрегатів. Над цим питанням працювали С. О. Захаров і С. О. Монін. Класифікація структурних агрегатів в сучасному вигляді представлена в таблиці 4. 3.

 

Форма і розмір структурних агрегатів є діагностичною ознакою того чи іншого ґрунту або окремого горизонту.

Структурні агрегати ґрунту формуються під впливом ряду чинників: періодичного намокання і висихання, замерзання і відтаювання ґрунтової маси, коагуляції, надходження гумусу та ін.

Основною умовою цього процесу є наявність тонкодисперсних часток і двовалентних катіонів як коагуляторів. Коагуляція ґрунтових колоїдів зумовлює укрупнення часток ґрунту, формування структурних агрегатів.

Третьою важливою умовою структуроутворення є наявність гумусних речовин і, зокрема, гумінових кислот, які склеюють (зцементовують) механічні частки ґрунту. При відсутності хоча б одного з трьох компонентів структурні агрегати можуть утворитися, але вони будуть неміцними.

Отже, під агрегатами розуміють сукупність механічних елементів, які взаємно утримуються в результаті коагуляції.

Від ступеня оструктуреності ґрунту залежать його фізичні властивості і родючість. Ступінь оструктуреності ґрунту виражають коефіцієнтом структурності ґрунту (К), який визначають за даними ситового аналізу.

Всі агрегати поділяють на три групи:

мікроагрегати – < 0, 25мм;

мезоагрегати – 0, 25 > 7 (10) мм;

макроагрегати – > 7 (10) мм.

 фіцієнт структурності, тим кращі фізичні властивості і родючість даного ґрунту.

З агровиробничої точки зору вважають, що найціннішими є структурні агрегати розміром від 1 до 5 мм. Процентний вміст у ґрунті агрегатів такого розміру встановлюють, визначаючи його структурний склад.

Добре оструктуреними ґрунтами є ґрунти, що містять 80% і більше структурних агрегатів розміром 1 – 5мм, середньоструктурними – 50 – 80% і погано оструктуреними – менше 50%.

Якщо в ґрунті багато макроагрегатів (>10мм), то таку структуру називають брилистою, а якщо багато мікроагрегатів (<0, 25мм) – пилуватою.

Якщо в ґрунті є природні агрегати будь-якої форми, його називають структурним. Якщо ґрунтова маса не розпадається на агрегати, а має сипучість (як пісок), то такий ґрунт називають безструктурним.

У структурних ґрунтах формуються оптимальні режими: водний, повітряний, тепловий, поживний, окислювально-відновний і мікробіологічний.

4. 6 Новоутворення і включення в ґрунтах

У процесі ґрунтоутворення в ґрунтовому профілі з’являються специфічні вторинні мінерали, які прийнято називати новоутвореннями.

Новоутворення – це нагромадження речовин різної форми і хімічного складу, які формуються і відкладаються в горизонтах ґрунту в процесі ґрунтоутворення.

Новоутворення класифікують за складом, формою і походженням.

За походженням новоутворення бувають хімічні і біологічні.

За формою виділяють такі новоутворення: присипки, нальоти, вицвіти, псевдоміцелій, плями, прожилки, трубочки, конкреції, стяжіння, плитки, горизонти цементації.

За хімічним складом новоутворення дуже різноманітні. Найпоширенішими є залізо-марганцеві, карбонатні, гіпсові, кремнеземисті, легкорозчинні солі.

Новоутворення заліза і марганцю характерні для ґрунтів тайгово-лісової зони. В їх утворенні беруть участь живі організми (вищі рослини і мікроорганізми) та фульвокислоти. В зв’язку з цим у ґрунтах поширені гумусно-залізисті та гумусно-марганцеві новоутворення. Типовими формами залізистих новоутворень є: округлі стяжіння, конкреції, трубчасті стяжіння, прожилки, плями. Марганцеві новоутворення мають вигляд чорних плям або дрібних конкрецій.

Карбонатні новоутворення – найпоширеніші новоутворення в ґрунтах різних природних зон. Особливо їх багато в ґрунтах, сформованих на лесах та лесовидних породах. У чорноземах України трапляються в таких формах: білозірка (пухкі скопичення), журавчики, дутики, погремки (тверді стяжіння), псевдоміцелій (густа сітка дуже тоненьких прожилків).

Новоутворення кремнезему ( ) характерні для сірих лісових ґрунтів, опідзолених чорноземів, солодей у вигляді білястої дрібнокристалічної або аморфної присипки.

Гіпсові новоутворення ( ) характерні для ґрунтів посушливих і пустинних територій (південні чорноземи, солончаки, солонці). Основною умовою акумуляції гіпсу в ґрунтах є інтенсивне випаровування ґрунтових вод. Зустрічаються у вигляді псевдоміцелію, конкрецій, іноді – шкоринки або вицвіту на поверхні ґрунту.

Новоутворення легкорозчинних солей (  та ін.) трапляються в засолених ґрунтах в умовах степу, пустелі. Найбільш характерні форми – нальоти, вицвіти, білі кірки та примазки, крупинки та окремі кристалики солей.

Серед біологічних новоутворень у ґрунтах зустрічаються:

• копроліти – екскременти червів і личинок комах, частинки ґрунту, що пройшли через їх органи травлення. Мають вигляд добре склеєних водостійких однорідних грудочок ґрунту; зустрічаються в пустотах, пророблених тваринами, і на поверхні ґрунту;
• кротовини – ходи землерийок, засипані масою ґрунту. Являють собою великі плями округлої або овальної форми, що за кольором і станом різко відрізняються від іншої маси горизонту; типові для чорноземів;
• кореневини – сліди великих зігнилих коренів дерев; характерні для лісових ґрунтів;
• червоточини – хвилясті ходи-канальці дощових червів; зустрічаються в багатьох ґрунтах;
• дендрити – відбитки дрібних коренів на поверхні структурних відмін, часто забарвлені в темний колір за рахунок гумусу, утвореного при розкладанні коренів; зустрічаються в різних ґрунтах.

На відміну від новоутворень, включення – це сторонні тіла в профілі ґрунту, присутність яких не пов’язана з процесом ґрунтоутворення.

До включень належать:

• літогенні (кам’янисті) включення – уламки гірських порід;
• біогенні – залишки рослин і тварин у вигляді раковин, кісток, коренів, уривків листя, хвої;
• антропогенні – уламки цегли, посуду та