Ґрунтознавство з основами меліорації

Болотні та торфо-болотні ґрунти Наддністров’я обєднують у собі ґрунти притерасних частин заплав річок та замкнутих міжвододільних глибоких знижень. Характеризуються вони сильною оглеєністю всього профілю та оторфуванням на поверхні.

За глибиною торфового горизонту болотні та торфо-болотні ґрунти поділяються на болотні (без оторфованого горизонту), торфувато-болотні (з шаром торфу до 20 см на поверхні) і торфо-болотні (з товщиною торфу до 20-50 см).

Болотні ґрунти мають переважно суглинковий гранулометричний склад.

Профіль болотних ґрунтів складається з трьох генетичних горизонтів:

• дернина Hd;
• гумусовий сильно оглеєний горизонт Hgl;
• оглеєна материнська порода Pgl.

Болотні ґрунти багаті на поживні речовини, але вони перебувають у токсичній для рослин закисній формі.

Реакція ґрунтового розчину слабокисла або кисла – гідролітична кислотність складає 1, 9-7, 7 мг-екв/100 г ґрунту.

Використовуються переважно як природні сінокоси, рідше – як малопродуктивні пасовища. Потребують осушення та докорінного поліпшення.

Надпрутський ґрунтовий район Передкарпаття охоплює північно-східну частину басейнів річок Прут і Сірет та їх приток.

Найбільш поширеними ґрунтами тут є дернові опідзолені оглеєні, які сформувалися на давньому елювії надзаплавних терас; буро – середньо- і сильноопідзолені поверхнево-оглеєні та неоглеєні супіщані та суглинкові ґрунти, які сформувалися на алювіально-делювіальних відкладах; буроземно-підзолисті, які залягають у передгірних частинах Покутської та Буковинської височин; бурі лісові щебенюваті – на переході Передкарпаття до Карпат; ясно-сірі лісові ґрунти та темно-сірі опідзолені на лесах, які залягають на Буковинській височині.

Буроземно-підзолисті ґрунти поширені переважно у передгір’ях Карпат на території Долинського, Рожнятівського, Калуського, Богородчанського, Надвірнянського та Косівського районів Івано-Франківської області.

Сформувались буроземно-підзолисті ґрунти під покривом лісової рослинності внаслідок поєднання підзолистого і буроземного процесів на елювії та делювії піщаників і глинистих сланців в умовах надмірного атмосферного зволоження.

Залежно від рельєфу місцевості, серед буроземно-підзолистих ґрунтів розрізняють неоглеєні, поверхнево-оглеєні та змиті відміни. Найпоширенішими тут є буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні та звичайні (неоглеєні).

Для буроземно-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів характерна така генетико-морфологічна будова:

• гумусовий сильноелювійований горизонт Не – 0-22см; темно-бурий, неміцної грудкувато-пилуватої структури, слабоущільнений, перехід ясний;
• елювіальний слабогумусований горизонт Е (h) gl – 23-40 см; оглеєний світло-бурий з чітко вираженими ознаками підзолистості, пластичастої структури, перехід помітний;
• ілювіальний слабогумусований оглеєний горизонт Ihgl – 41-95 см; бурий, дуже ущільнений, горіхувато-призматичний, перехід поступовий;
• материнська порода Pgl – 95 см і глибше; делювіальний середній суглинок.

Ці ґрунти схильні до запливання після дощів та утворення кірки під час просихання. Слабка водопроникність ілювіального горизонту сприяє періодичному перезволоженню верхніх шарів ґрунту та їх оглеєнню.

За гранулометричним складом верхнього горизонту буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти переважно легко- і середньосуглинкові та супіщані.

Вміст гумусу у верхньому горизонті складає 3, 03% і з глибиною зменшується до 1, 2-0, 7%. Їм властива висока кислотність (рН сольове становить 4, 2-4, 7, а гідролітична кислотність – 5, 7-8, 4 мг-екв/100 г ґрунту. Дуже низький ступінь насичення основами – 57, 1-58, 5%.

Підзона Карпат – це найвологіша і найхолодніша частина України, яка покрита лісами, полонинами, субальпійськими і альпійськими луками. Карпати займають 19, 5 тис. км², охоплюючи території Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.

Ґрунтоутворюючими породами є переважно флішові утворення і продукти їх вивітрювання. Це осадові гірські породи, які утворились у глибоководних геосилікатних морських басейнах. Характерною особливістю флішу є ритмічне чергування шарів піщаників, аргілітів, алевритів, мергелів, вапняків та ін.

У межах гірсько-лісового поясу Карпат, від висоти 300-325 м і до 1470 м над рівнем моря, переважають бурі лісові кислі ґрунти; або як їх ще називають бурі-гірсько-лісові чи просто гірські буроземи.

Бурі гірсько-лісові ґрунти, які утворились на піщаному безкарбонатному фліші, мають таку генетичну будову:

• лісова підстилка Но – 0-4 см; в орних землях відсутня;
• гумусовий горизонт Н – 5-40 см;
• перехідний до породи гумусовий горизонт НР – 41-59 см;
• материнська порода Р – 60 см і глибше – карпатський фліш у вигляді вівітреного піщаника.

Бурі гірсько-лісові ґрунти в цілому мають задовільні водно-фізичні властивості.

Вміст гумусу у верхньому гумусовому горизонті Н становить 5, 0-7, 5% і більше і з глибиною зменшується до 0, 6%.

Ці грунти дуже кислі – рН сольове становить 3, 7-4, 5, а водне – 4, 2-5, 0; гідролітична кислотність – 8, 4-15, 6 мг-екв/100 г ґрунту.

Через кислу реакцію та наявність рухомого алюмінію у них пригнічуються процеси нагромадження нітратного азоту, а також доступних для рослин форм фосфору. Є найбільш придатними під ліси та природні кормові угіддя.

Бурі лісові опідзолені ґрунти відрізняються від типових бурих гірсько-лісових ґрунтів чітко вираженою диференціацією профілю на елювіальний та ілювіальний горизонти. Поширені вони в межах усього гірсько-лісового поясу, але приурочені переважно до більш або менш вирівнених елементів рельєфу – терас річок, довгих делювіальних шлейфів, рівнинних гірських ділянок.

Більшість із цих ґрунтів піддається постійному або періодичному перезволоженню, а отже, оглеєнню.

Підвісні та торфовисто-підзолисті ґрунти поширені в різних районах гірсько-лісового поясу Карпат, де безпосередньо на денну поверхню виходять дуже стійкі до вивітрювання флішові породи. У місцях їх виходу утворюються кам’янисті розсипи.

Ґрунтоутворення тут відбувається за рахунок лишайників,