Ґрунтознавство з основами меліорації

На південному схилі гряди Кримських гір поширені декілька родів і видів коричневих ґрунтів. Зокрема, ті ґрунти, які сформувалися на карбонатних породах і закипають від HCl з поверхні, називаються карбонатними. Для типових коричневих ґрунтів закипання проявляється на глибині 35-40 см.

У вилугуваних видів закипання від HCl відбувається на глибині 60-70 см, а на продуктах вивітрювання безкарбонатних порід (піщаників, сланців) у всьому профілі карбонатів нема. Як і інші ґрунти, коричневі поділяються за ступенем змитості на слабо-, середньо- і сильнозмиті.

Оригінальним типом ґрунтів Південного берега Криму є так звані червоні ґрунти, які утворилися під трав’янистою рослинністю. Вони мають яскраво-червоне забарвлення до 30-40 см. У них майже неможливо розрізнити генетичні горизонти. Лише верхній шар (10-15 см) має сіруватий відтінок. Утворилися ці ґрунти на пухких вапняках і крейді. Вони сильнощебенюваті, містять 3, 0-3, 5% гумусу. Розміщення їх в українській класифікації поки що не визначено.

Буроземи слабоопідзолені поширені у лісовій підзоні Кримських гір на території з абсолютними позначками вище 300 м над рівнем моря на схилах північної експозиції і вище 400-600 м – південної.

Ґрунтоутворюючими породами служать продукти вивітрювання вапняків, глинистих сланців, піщаників, конгломератів, масивно-кристалічних порід.

Серед цих ґрунтів трапляються карбонатні, безкарбонатні та опідзолені види.

Зокрема, бурозем опідзолений має таку генетичну будову профілю:

• лісова підстилка Но – 0-2 см;
• гумусово-дерновий горизонт – Hd (e) – 3-10 см;
• гумусовий слабоелювійований горизонт Не – 11-22 см;
• верхній перехідний горизонт, помітно ілювіальний слабооглеєний Hpi (gl) – 23-36 см;
• нижній перехідний горизонт зверху ілювійований, глеюватий PIhgl – 37-80 см;
• материнська порода P (gl) k – 81-170 см; елювій глинистого сланцю, неоднорідний у профілі.

За гранулометричним складом у верхньому горизонті ці ґрунти важкосуглинкові, а з глибиною змінюються на глинисті. Вони переважно малогумусні, за винятком верхнього гумосово-дернового горизонту Hd (е), в якому міститься 5, 6% гумусу, глибше його лише 0, 6-1, 7%. Рухомого фосфору в цих ґрунтах міститься 5-10мг/кг ґрунту, легкогідралізованого азоту у верхньому гумусово-слабоелювійованому горизонті Не – 20-70мг/кг ґрунту, а обмінного калію – 120-350 мг/кг ґрунту.

Сірі гірсько-лісостепові ґрунти поширені в комплексі із дерново-карбонатними гірсько-лісостеповими ґрунтами та залягають переважно на південних і південно-західних схилах. Сформувалися під чагарниковою та трав’янистою рослинністю. Ґрунтоутворюючими породами цих ґрунтів найчастіше є глинисті і рідше – вапняки.

Сірі гірсько-лісостепові ґрунти на вапняках відрізняються від місцевих чорноземів і дерново-карбонатних ґрунтів глибшим закипанням від НСl (35-55 cм). Крім того, особливістю цих ґрунтів є те, що в них виділяється ілювіальний горизонт бурого кольору, який утворився в результаті переміщення мулисто-колоїдної частки з верхнього горизонту вниз.

Сіро-гірсько-лісостепові ґрунти мають відносно глибокий профіль – 600-100 см і у верхньому гумусовому горизонті Не містять від 3, 5 до 6, 2% гумусу. Досить високий в них вміст валового азоту (0. 20-0. 35%) і незначний фосфору – 0, 10-0, 12%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної (рН водне становить 6, 0-7, 0), сума увібраних основ складає 27-32мг-екв/100 г ґрунту.

Бурі гірсько-лісові ґрунти приурочені до нижньої частини схилів та окраїн міжгірних котловин. Сформувалися вони під буковими, дубовими, мішаними, сосновими лісами. Ґрунтоутворюючими породами цих ґрунтів є вапняки, глинисті сланці, піщаники, конгломерати і продукти їх вивітрювання.

Профіль цих ґрунтів чітко ділиться на генетичні горизонти: зверху 2-3 см займає лісова підстилка (Но) ; до 15-20 см – гумусово-елювіальний горизонт Не – коричневий або темно-сірий з бурим відтінком, грудкуватий; нижче до глибини 50-70 см залягає перехідний гумусово-ілювіальний горизонт Ні – коричнево-бурий, грудкувато-горіхуватий.

Бурі гірсько-лісові ґрунти характеризуються досить задовільними фізико-хімічними властивостями: вміст гумусу у верхньому гумусово-елювіальному горизонті (Не) від 2, 4 до 3, 2%; слаболужні (рН водне – 7, 1-7, 7), багаті на увібрані основи кальцію і магнію: сума увібраних основ складає 25, 1-36, 4 мг-екв/100 г ґрунту.

Бурі лісові ґрунти утворилися під лісовою рослинністю на різних породах, проте найчастіше на продуктах вивітрювання вапняків, піщаників, глинистих сланців та ін.

На безкарбонатних породах утворюються типові або вилугувані бурі лісові ґрунти. Продукти розкладу лісової підстилки складаються із гумінових і фульвокислот в однакових частках, тому реакція ґрунтового розчину слабокисла.

Для цих ґрунтів властивий простий профіль. З поверхні до 30-35 см залягає гумусовий горизонт Н, під ним на глибині 80-100 см – перехідний горизонт НРк, а нижче – материнська порода.

Від соляної кислоти ці ґрунти закипають на глибині 35-40 см. У ґрунтах, які сформувалися на піщаниках і конгломератах, закипання від НCl відсутнє.

У понижених елементах рельєфу помітні сліди слабкого опідзолення ґрунтів – наявність присипки SiO2 і незначного ущільнення в середніх горизонтах профілю. У таких випадках їх можна віднести до слабоопідзолених підтипів.

Бурі лісові карбонатні ґрунти утворилися на карбонатних породах і продуктах їх вивітрювання. Профіль цих ґрунтів короткий (50-60 см), оскільки процеси вивітрювання і руйнування верхніх шарів породи проходять на незначну глибину.

Ґрунти закипають від соляної кислоти з поверхні, бо колоїдні частки насичені кальцієм. Реакція ґрунтового розчину слаболужна. Процеси опідзолення і карбонати кальцію у верхньому горизонті відсутні.

Гумусу в цих ґрунтах нагромаджується більше (до 5-6%), ніж у безкарбонатних. Короткий (15-20 см) темний гумусовий горизонт Н переходить