Ґрунтознавство з основами меліорації

За умови високого вмісту мулу ці ґрунти мають відносно низьку вбирну здатність – 30 – 40 мг-екв/100 г ґрунту. У складі ввібраних катіонів переважають кальцій і магній, а в солонцюватих чорноземах на глинах є ще й увібраний натрій.

Чорноземи літогенно-щільні мають незадовільні фізико-механічні властивості. Вони легко запливають після дощу, у вологому стані в’язкі, розпадаються на призмовидні окремості, а в сухому – щільні та тріщинуваті, мають знижену аерацію та водопроникність. Їх дуже важко обробляти. Забезпеченість поживними речовинами майже така ж, як і чорноземів звичайних та південних, а тому і заходи щодо підвищення їх родючості будуть ідентичними.

На території степової зони України на незначних площах трапляються чорноземи щебенюваті, які утворилися на елювії карбонатних або некарбонатних порід.

У сучасній номенклатурі перші ґрунти виділяються як чорноземи літогенно-карбонатні, а другі – чорноземи літогенно-кислі.

Чорноземи літогенні-карбонатні утворилися на елювії крейди, мергелів, вапняків і поширені на правих берегах річок, північно-західних і південних схилах Донецького кряжа, на Тарханкутській височині та у передгір’ях Криму.

Ці ґрунти характеризуються коротким профілем – Н і Нр дорівнює 50-60 см і мають незадовільні водно-фізичні та фізико-хімічні властивості. Зокрема, щільність складення на крейдах становить 0, 5 – 0, 8г/см3, на вапняках – 1. 0-1. 2г/см3, пористість загальна відповідно – 70 – 80 і 50 – 60%. Через таку високу пористість водоутримувальна здатність ґрунту дуже низька і водний режим для рослин дуже несприятливий.

Ґрунти цього виду належать до малогумусних чорноземів із середнім вмістом гумусу 2, 5 – 4, 7%. Ємкість вбирання цих ґрунтів досить висока – 37, 6 – 43, 7мг-екв/100 г ґрунту. Реакція ґрунтового розчину нейтральна (рН 7, 0 – 7, 7). Гранулометричний склад переважно важкосуглинковий і легкосуглинковий.

Чорноземи літогенно-кислі утворилися на елювії піщаників, сланців і рідше – на масивно-кристалічних породах. Поширені вони переважно у Донбасі і залягають на схилах вододілів та балок, на грядах, гривах, горбах, протяжних зниженнях і на коротких схилах берегів річок Кальміуса, Кринки, Сухого і Казенного Торця.

Ознаки і властивості цих ґрунтів залежать від порід та умов їх залягання. Товщина гумусового горизонту Н+Нр коливається від 25 до 85 см. Ці ґрунти, як правило, щебенюваті із вмістом щебеню від 15 до 25%.

Чорноземи літогенні-кислі мають несприятливі водно-фізичні властивості. Вони погано забезпечені вологою у зв’язку з тріщинуватістю, схильні до запливання й утворення міцної кірки.

В орному шарі щільність складення становить 1, 1 – 1, 3г/см3, ємкість вбирання – 20 – 40мг-екв/100 г ґрунту. У складі обмінних основ 70-80% припадає на кальцій, 18-25% на магній і лише 0, 5-2, 0% на натрій. Вміст гумусу коливається від 2, 5 до 4, 5%. Забезпеченість поживними речовинами складає: азоту – 35 – 45 мг/кг, рухомого фосфору – 30 – 40 та обмінного калію – 130 – 200мг/кг ґрунту.

Для підвищення родючості цих ґрунтів необхідно систематично вносити органічні добрива, а з мінеральних перевагу надавати азотно-фосфорним.

Чорноземи – основні райони вирощування зернових, плодових, овочевих, кормових та інших культур.

Висока гумусованість, велика кількість поживних речовин, нейтральна реакція, насиченість основами, зерниста структура й оптимальні водно-фізичні властивості чорноземів забезпечують високу природну родючість, а в умовах достатнього зволоження й ефективну родючість.

Основними заходами підвищення родючості чорноземів є зрошення, боротьба з водною і вітровою ерозією, гіпсування солонцюватих видів.

12. 5 Ґрунти Сухого Степу України

Зона Сухого Степу України займає площу 4711 тис. га і приурочена до крайньої південної частини Причорноморської низовини та крайньої північної частини Кримського півострова, де висоти місцевості знижуються до позначки 50 м над рівнем моря і нижче.

У зоні Сухого Степу виділяють дві провінції: Причорноморсько-Приазовську і Кримську.

За особливостями ландшафтної структури у Причорноморсько-Приазовській сухостеповій провінції виділяють чотири фізико-географічні області: Приморську, Нижньодніпровську, Присивасько-Приазовську і Кримсько-Присиваську.

У Кримській степовій провінції виділяють також чотири фізико-географічні області: Кримсько-Присивасько низинну, Тарханкутську підвищену, Центрально кримську рівнинну і Керченську горбисту.

Ґрунтовий покрив Сухого Степу здебільшого представлений каштановими ґрунтами. Таку назву вони отримали завдяки темно-коричневому забарвленню, що нагадує колір зрілих плодів каштана.

Каштанові ґрунти сухих степів України поділяють на три підтипи: темно-каштанові, каштанові і лучно-каштанові. Усі підтипи каштанових ґрунтів переважно солонцюваті.

Темно-каштанові ґрунти поширені переважно на безстічних рівнинах вододілу Дніпро-Молочна та у північній частині Степового Криму; незначні площі їх є на зниженнях приморських плато правобережжя Дніпра. Утворились вони під типчаково-ковиловими і полино-злаковими степами. Характерною ознакою цих ґрунтів є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом.

Типовий профіль темно-каштанового слабосолонцюватого ґрунту має таку генетико-морфологічну будову:

• гумусовий слабоелювійований горизонт – Н (е) – 0-30см;
• верхній перехідний гумусовий горизонт – Нрік – 31-45см;
• нижній перехідний слабогумусований горизонт – Phik – 46-80см;
• материнська порода – Рк – 81см і глибше, лес.

Темно-каштанові середньосолонцюваті ґрунти відрізняються від слабосолонцюватих тим, що у них верхній гумусовий горизонт сильніше розпилений, має дещо світліше