Ґрунтознавство з основами меліорації

За гранулометричним складом ці ґрунти переважно важкосуглинкові (88, 5%), характеризуються добрими водно-фізичними властивостями. В гумусових горизонтах Н на глибині до 50 см щільність складення складає 1, 14 – 1, 26 г/см3і з глибиною збільшується до 1, 38 – 1, 80г/см3, щільність твердої фази – 2, 64 – 2, 66г/см3, загальна пористість і пористість аерації відповідно дорівнюють 52 – 57 і 23 – 27%.

Чорноземи звичайні характеризуються і добрими фізико-хімічними властивостями. Так, у верхніх горизонтах вміст гумусу в малогумусних видах складає 3, 9 – 4, 7%, в середньогумусних – 5, 5 – 6, 8%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слаболужна. У цих горизонтах значні запаси валових форм азоту (0, 20 – 0, 31%), фосфору (0, 12 – 0, 16%) і калію (до 1%).

Чорноземи звичайні мають високу родючість, але недостатня кількість вологи обмежує їх повне використання.

Чорноземи південні представлені трьома підтипами: модальними, міцелярно-карбонатними і солонцюватими. Здебільшого вони поширені на території Херсонської, Запорізької, Одеської, Дніпропетровської областей.

Як і чорноземи звичайні, сформувалися вони під ковило-типчаковою рослинністю переважно на лесах і червоно-бурих глинах.

Характерною особливістю чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникнення гумусових речовин до 50 – 60 см. На глибині 60- 80 см розвинутий ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих солей кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Генетична будова профілю чорнозему південного наступна:

- гумусовий горизонт Н – 0 – 35 см; до глибини 35 см орний, темно-сірий, пилувато-зернистий, ущільнений, пронизаний коренями рослин, на глибині 23 – 25см підорний, того ж кольору, зернистий, зрідка – світлі кротовини, перехід поступовий;

- гумусовий верхній перехідний горизонт Нрк – 30 – 60 см; темно-сірий з коричневим відтінком, грудкувато-горіхувато-зернистий, ущільнений, пористий, перехід поступовий;

- нижній перехідний слабо гумусований горизонт Рк – 61 – 80 см; темно-бурий, зернисто – грудкуватий, ущільнений, трапляється білозірка, перехід поступовий;

- материнська порода Рк – 120 см і глибше; лес, палевобурий, багатий на білозірку.

Товщина гумусового профілю у легкоглинистих і важкосуглинкових різновидностях модальних підтипів на лесах становить у середньому 64 – 68 см, міцелярно-карбонатного – у Кримському Степу на лесах – 61см, на червоно-бурих глинах – 63 см, у Придунайській провінції на лесах – 70 см, а в солонцевих чорноземах – 53 – 65 см. У західних регіонах південного Степу профіль цих ґрунтів глибше гумусований, ніж у східних.

Серед чорноземів південних еродовані види становлять 30, 7%.

Карбонати в чорноземах південних залягають у середньому з глибини на Правобережжі Дніпра – 60 см, Лівобережжі – 45, а в Придунайському і Кримському Степу – 31 – 33 см.

За гранулометричним складом серед чорноземів південних переважають важкосуглинкові та легкоглинисті – 86, 1%, середньосуглинкові займають 10, 4% легкосуглинкові – 1, 8%, а супіщані – 1, 7% площі ґрунтів сільськогосподарських угідь.

У складі важкосуглинкових і легкоглинистих різновидностей мулиста і грубопилувата фракції становлять понад 70%.

Усі підтипи чорноземів південних мають добру мікроструктуру. У складі мікроагрегатів переважають фракції більше 0, 01мм – 78 – 90%.

Найбільшу кількість агрономічно цінних агрегатів містять міцелярно- карбонатні підтипи, найменшу – солонцюваті. Поганий структурний склад мають ґрунти на червоно-бурих глинах. В них переважають брилуваті агрегати.

Водно-фізичні властивості чорноземів південних характеризуються такими показниками: щільність складення становить 1, 19 – 1, 38 г /см3, щільність твердої фази – 2, 62 – 2, 71 г/см3, загальна пористість – 54 – 55%, а пористість аерації при найменшій вологоємкості (НВ) – 24 – 29%.

В цілому чорноземи південні характеризуються добрими фізико- хімічними властивостями. Вміст гумусу в малогумусних видах складає 3, 7 – 3, 9%, в середньогумусних – понад 4, 0%. Реакція ґрунтового розчину переважно нейтральна, близька до нейтральної або лужна. Вони добре забезпечені валовими і рухомими формами поживних елементів.

Чорноземи на щільних глинах, або чорноземи літогенно-щільні, поширені в Одеській, Донецькій, Запорізькій, Харківській і Луганській областях, а також трапляються у західній та південно-західній частинах Кримського Степу.

Переважно вони залягаюсь невеликими ділянками на схилах балок, де на поверхню виступають червоно-бурі та рябі глини верхньопліоценового віку. Утворилися ці ґрунти під впливом дернового процесу.

Чорноземи на щільних глинах за будовою профілю дуже подібні до чорноземів звичайних і південних, серед яких вони поширені. На відміну від чорноземів звичайних вони темніше забарвлені, структура зерниста і зернисто-горіхувата, загальний профіль вкорочений: H+Hрк дорівнює 55-65 см.

У чорноземах солонцюватих на щільних глинах профіль схожий з профілем несолонцюватих: горизонт Не залягає до глибини 30-35 см, під ним залягає перехідний гумусово-ілювіальний горизонт Ні, а ще нижче – материнська порода Рк – червоно-бура щільна карбонатна глина.

Особливістю цих ґрунтів