Гуманістична психологія. Психотерапевтичні методи, ігри, спрямовані на проекцію психічних образів

Абрахам Маслоу (1908-1970), один з “батьків” гуманістичної психології, закінчив Вісконсинський університет, одержавши ступінь доктора психологічних наук у 1934 році. Його власна теорія, яку учений розробив до 50-х років XX століття, з'явилася на основі детального знайомства з основними психологічними концепціями, які існували в той період (як і сама ідея про необхідність формування третього шляху, третього психологічного напрямку, альтернативного психоаналізу і біхевіоризму). 

У 1951 році Маслоу запрошують у Бренденський університет, де він займає посаду голови психологічного відділення майже до самої смерті. Останні роки життя він також був і президентом Американської психологічної асоціації. 

Говорячи про необхідність формування нового підходу до розуміння психіки, Маслоу підкреслював, що він не відкидає старі підходи і старі школи, і не є антибіхевіористом або антипсихоаналітиком, але є антидоктринером, тобто виступає проти абсолютизації їхнього досвіду. 

Одним з найбільших недоліків психоаналізу, з його погляду, є не стільки прагнення принизити роль свідомості, скільки тенденція розглядати психічний розвиток з погляду адаптації організму до навколишнього середовища, прагнення до рівноваги із середовищем. Як і Олпорт, він вважав, що така рівновага є смертю для особистості. Вкорінення в середовищі, повна адаптацыя до нього негативно впливають на прагнення до самоактуалізації, що і робить людину особистістю. 

Не менш активно Маслоу виступав і проти зведення всього психічного життя до поведінки, що властиво біхевіоризму. Найбільш цінне у психіці – її відокремленість, прагнення до саморозвитку – не може бути описане і пояснене з позицій поведінкової психології, а тому психологія поведінки повинна бути не виключною, а доповненею психологією свідомості, психологією, яка досліджувала б "Я-концепцію" особистості. 

Маслоу майже не проводив глобальних, крупномасштабних експериментів, які характерні для американської психології, особливо для біхевіоризму. Його невеликі, пілотажні дослідження не стільки формували нові шляхи, скільки підтверджували те, до чого він прийшов у своїх теоретичних міркуваннях. Саме так він підійшов до дослідження "самоактуалізації" – одного з центральних понять своєї концепції гуманістичної психології. 

На відміну від психоаналітиків, яких цікавили головним чином відхилення у поведінці, Маслоу вважав, що досліджувати людську природу необхідно "вивчаючи її кращих представників, а не каталогізуючи труднощі і помилки середніх або невротичних індивідуумів". Тільки так ми можемо зрозуміти границі людських можливостей, справжню природу людини, недостатньо повно і чітко представлену в інших, менш обдарованих людях. Обрана ним для дослідження група складалася з вісімнадцяти чоловік, при цьому дев'ять з них були його сучасниками, а дев'ять – історичними особистостями (А. Лінкольн, А. Ейнштейн, В. Джеймс, Б.Спіноза та ін.). 

Ці дослідження привели його до думки про те, що існує певна ієрархія потреб людини, яка виглядає наступним чином: 

- фізіологічні потреби – їжа, вода, сон і т. д.; 

- потреба в безпеці – стабільність, порядок; 

- потреба в любові і приналежності – родина, дружба; 

- потреба в повазі – самоповага, визнання; 

- потреба в самоактуалізації – розвиток здібностей. 

Одне зі слабких місць теорії Маслоу полягало в тому, що він стверджував: ці потреби знаходяться в раз і назавжди заданій твердій ієрархії і більш високі потреби (у самоповазі або самоактуалізації) виникають тільки після того, як задовольняються більш елементарні. Не тільки критики, але і послідовники Маслоу показали, що дуже часто потреба в самоактуалізації чи самоповазі була домінуючою і визначала поведінку людини незважаючи на те, що її фізіологічні потреби не були задоволені, а іноді і перешкоджали задоволенню цих потреб. 

Згодом і сам Маслоу відмовився від настільки твердої ієрархії, об'єднавши всі потреби в два класи: потреби дефіциту і потреби самоактуалізації. 

У той же час більшість представників гуманістичної психології прийняло термін "самоактуалізація", введений Маслоу, як і його опис "самоактуалізованої особистості". 

Самоактуалізація пов'язана зі вмінням зрозуміти внутрішній світ природи і навчитися "настроюватися" відповідно до цієї природи, будувати свою поведінку виходячи з неї. Це не одномоментний акт, а процес, який не має кінця, це спосіб "проживання, роботи і відносин зі світом, а не одиничне досягнення". Маслоу виділяв у цьому процесі найбільш важливі моменти, які змінюють відношення людини до самої себе і до світу і стимулюють особистісний ріст. Це може бути миттєве переживання – "пік-переживання" або довготривале – "плато-переживання". 

Описуючи особистість, яка самоактуалізується, Маслоу говорив, що такій людині притаманне сприйняття себе і світу, у тому числі й інших людях. Це, як правило, люди адекватно й ефективно сприймаючі ситуацію, центровані на задачі, а не на собі. У той же час їм властиве і прагнення до самоти, до автономії і незалежності від навколишнього середовища і культури. 

Так у теорію Маслоу входять поняття ідентифікації і відчуження, хоча цілком ці механізми не були розкриті. Однак загальний напрямок його міркувань і експериментальних досліджень дає нам можливість зрозуміти підхід до психічного розвитку особистості, розуміння зв'язків між особистістю і суспільством. 

Учений вважав, що саме усвідомлені прагнення і мотиви, а не