Гуманістична психологія. Психотерапевтичні методи, ігри, спрямовані на проекцію психічних образів

Створені Роджерсом "інкаунтер-групи" або групи зустрічі, є однією із найбільш розповсюджених на сьогодні технологій психокорекції і навчання.

 

 

На сьогодні у світовій практиці існує близько 350 методів психотерапії, які грунтуються на різних теоріях і підходах. Серед них найбільшою розповсюдженістю користуються наступні:

- арттерапія;

- аутогенне тренування;

- бібліотерапія;

- біоенергетика, структурна інтеграція, тілесна динаміка;

- вибухотехніка;

- сугестія;

- самонавіювання;

- гешталът-терапія;

- гіпноз;

- гіпнотерапія;

- матеріально-опосередкована сугестія;

- гіпнокатарсис;

- дебріфінг;

- ігрова психотерапія;

- музикотерапія;

- нейролінгвістичне програмування (НЛП);

- оперантне обумовлення;

- позитивна психотерапія;

- поетична терапія;

- психодрама;

- психотерапія творчим самовираженням;

- метод когнітивної психотерапії;

- раціональна психотерапія;

- розмовна терапія;

- самоінструктування;

- сімейна психотерапія;

- систематична десенситизація (десенсибілізація);

- прихована сенситизація;

- приховане обумовлення;

- тілесноорієнтована психотерапія;

- терапія реальності;

- theraplay (терапевтична гра);

- холдинг-терапія.

Ігрова психотерапія є однією з найпоширеніших при роботі з дітьми. Вона спирається на основні функції дитячої гри і застосовується, у першу чергу, при психотерапії широкого спектра психічних розладів, порушень поведінка і соціальної адаптації в дітей. Найбільш відоме визначення гри, що належить Е. Еріксону (1950): «Гра - це функція Его, спроба синхронізувати тілесні і соціальні процеси зі своїм Я». З погляду впливу на розвиток функції дитячі ігри підрозділяють на:

1. Біологічні. Починаючи з дитинства гра сприяє координації рухів рук, тіла й око, надає дитині кінестетичну стимуляцію і можливість витрачати енергію і розслаблюватися.

2. Внутріособистісні. Гра сприяє розвитку вміння оволодіння ситуаціями, дослідженню навколишнього середовища, зрозумінню устрою і можливостей тіла, розуму і світу. У цьому змісті гра, безумовно, стимулює й оформлює когнітивний розвиток. Крім того, - і ця функція гри, мабуть, найбільше використовується в ігровій психотерапії - гра дозволяє дитині за допомогою символізації і механізму фантазійного «виконання бажань» відредагувати і вирішити внутріособистісні конфлікти. Травматичні переживання відтворюються в грі, однак, будучи «хазяїном» гри, дитина може ніби підкорити собі ситуацію, у якій у реальності вона почуває себе нездатною до перемоги.

3. Міжособистісні. Насамперед, гра - один з основних засобів досягнення сепарації від матері або людини, яка її замінює. Ігри типу «ку-ку, де я?» чи хованки-доганялки – це імітація тимчасової розлуки в комфортній ситуації, яка ніби готує дитину до можливості і справжніх тимчасових розставань з матір'ю або іншою близькою людиною.

У дітей з емоційними порушеннями тема сепарації є однією з найбільш хворобливих і постійно відтворюється в терапевтичних сесіях. Більш того, кожна сесія має початок і кінець, і дитині приходиться вчитися тому, як спочатку вступити в контакт, а потім розстатися. Крім того, на більш пізньому етапі розвитку дитини гра служить полігоном для освоєння величезної кількості соціальних навичок - від того, як ділитися іграшками, до того, як ділитися ідеями. Ця функція гри особливо широко використовується в груповій або сімейній ігровій психотерапії.

4. Соціокультурні. У кожному суспільстві, на кожному історичному етапі існують як ігри, які дають дітям можливість приміряти бажані дорослі ролі, поступово розширюючи їх репертуар, так і ігри, які зменшують страх смерті. У такого роду іграх діти засвоюють ідеї, поведінку й цінності, асоційовані в суспільстві з цими ролями. В ігровій психотерапії цей процес продовжується, коли дитина програє ролі різних людей, які викликають у неї різні емоції.

Уперше гра стала включатися в психотерапевтичну роботу з дітьми Гельмутом у 1919 р. Пізніше А. Фрейд і М. Кляйн були зроблені описи систематичного використання гри як інструмента психотерапії дітей. При цьому гра була засобом адаптації цілей і технік психоаналізу до роботи з дітьми. У 1928 р. А. Фрейд почала використовувати гру як спосіб залучення дитини до аналітичної роботи.

Лише по досягненні міцного позитивного контакту з дитиною головний фокус уваги на терапевтичному сеансі починав зміщуватися до вербальної взаємодії і поступово - тому що діти звичайно не можуть користуватися методом вільних асоціацій - до аналізу снів і фантазій. Представник Британської галузі психоаналізу М. Кляйн, на відміну від Анни Фрейд, вважала, що гра служить не тільки способом встановлення контакту з дитиною, але, у першу чергу, безпосереднім матеріалом для інтерпретацій. У 1932 р. М. Кляйн запропонувала використовувати дитячу гру в терапевтичній ситуації як заміну вербалізації, до якої діти ще не здатні, у той час як гра виражає складні афекти й ідеї.

Кляйніанська терапія не має вступної фази, ігрова поведінка дитини інтерпретується з першої ж зустрічі. Такий підхід дозволив М. Кляйн істотно розширити діапазон дитячого психоаналізу: якщо А. Фрейд вважала, що позитивні результати досягаються при психоаналізі в основному дітей-невротиків, то пацієнтами кляйніанського аналітика можуть бути й діти з дуже важкими порушеннями психічного функціонування.

Сьогодні можна виділити чотири основних підходи до ігрової психотерапії: психоаналітичний, гуманістичний, поведінковий і підхід з погляду теорії розвитку. У рамках психоаналітичної моделі психотерапевт служить ніби перекладачем. Його завдання полягає в тому, щоб інтерпретувати те, що дитина привносить у терапевтичну сесію, надаючи змісту поведінці дитини і повідомляючи їй результати своїх інтерпретацій у зрозумілій формі.

Метою при цьому є досягнення й усвідомлення дитиною несвідомих мотивів власних дій і внутрішніх конфліктів. Гра при цьому розглядається і як спосіб установлення контакту з дитиною, і як інструмент діагностики, і як матеріал для опрацювання проблем дитини. 

Поведінкова теорія розглядає психопатологію насамперед як результат позитивного і негативного обумовлення визначених типів поведінки й емоційного реагування. Метою ігрової психотерапії при цьому є, насамперед, виявлення патологічних моделей і характеру їх обумовлення. Гра використовується як матеріал для введення нової системи підказок, сама гра не володіє лікувальними властивостями.

Ігрова психотерапія в рамках теорії розвитку припускає використання терапевтом гри як основного інструмента розвитку. Терапевт при цьому фактично імітує роль основних фігур, які піклуються про дитину, структуризуючи активність дитини, змушуючи її діяти в «зоні найближчого розвитку», втручаючись й організовуючи взаємодію, у якій дитина одержує відчуття тепла і довіри. 

Теорії, однак, підкреслюють і відтіняють окремі функціональні аспекти гри, корисні з погляду психотерапевта. Гра ж залишається цілісною, особливою і цінною для дитини діяльністю зі своєї «таємницею». Повага терапевта до цієї «таємниці» і зрозуміння власних здібностей, установок, переваг, стилів і т. д. у грі створює ту необхідну базу, без якої терапевтичне використання гри вироджується в маніпуляції.

Ігрова психотерапія використовується в індивідуальному, сімейному і груповому форматах; у ситуаціях амбулаторної, госпітальної і шкільної роботи. Вона ефективна в дітей і підлітків практично з усіма розладами, крім важких форм дитячого аутизму і глибокого аутизму при шизофренії.

 

 

1.Вопросы психологии ребенка дошкольного возраста/ Под ред. Леонтьева А.Н. и Запорожца А.В. - М., Международный образовательный и Психологический колледж, 1985.

2.Выготский Л.С. Воображение и творчество в дошкольном возрасте. М., Просвещение, 1991.

3.Выготский Л.С. Педагогическая психология. М., Педагогика, 1991.

4.Гуманистическая психология ХХ ст./под. общей ред. Анненковой В. А. – М.: Наука, 1996 г.

5.Жуковская Р.И. Воспитание ребенка в игре. М., 1986.

6.Обухова Л.Ф. Возрастная психология. М., Педагогическое общество России, 2003.

7.Эльконин Д.Б. Психология игры. - М.: Педагогика, 1978.

8.Эмоциональное развитие дошкольников/ Под ред. Кошелевой А.Д. - М.: "Просвещение", 1985.