Інтегрована інтерпретація матеріалів геофізичних досліджень нафтогазових свердловин

Він практично замінює вищезазначені сім етапів інтерпретації у теригенних розрізах. Карбонатні відклади характеризуються складністю і різноманітністю літологічного складу, текстури та структури, вміщують, як 3щують, як eaолектори з низькою пористістю, мають широкий діапазон змін геофізичних параметрів та несприятливі умови вимірювань. Тому для однозначної інтерпретації вони вимагають застосування спеціальних методичних, програмних та технологічних засобів. Запропонована автором методика базується на комплексуванні методу функціональних перетворень (поточковий режим обробки) та методики петрофізичних рівнянь (попластовий режим). Перший рекомендується до застосування у невідомих розрізах, а другий – у розрізах з надійним і достатнім петрофізичним забезпеченням. Оптимальним для отримання найбільш достовірних результатів є комплексування обох методів у діалоговому режимі інтерпретації.

Методика оперативної інтерпретації доповнена окремим блоком, що стосується обробки та інтерпретації методів ГДС з швидкоплинними процесами – імпульсного нейтрон-нейтронного каротажу (ІННК). Автором у співпраці з А Є. Кулінковичем та іншими спеціалістами створена методика і комп’ютеризована технологія обробки та інтерпретації ІННК, а також методика темпорального зондування за допомогою ІННК. В результаті їх застосування отримується унікальна інформація про залишкову і поточну нафтогазонасиченість пласта та інші важливі параметри присвердловинної зони пласта, зокрема її компонентного складу через систему рівнянь суміші:

Під зведеною інтерпретацією розуміється спільна інтерпретація геолого-геофізичних матеріалів більше ніж по одній свердловині. Зведена інтерпретація є кінцевим етапом інтегрованої технології, на якому вирішуються питання побудови моделі нафтогазового родовища, оцінка його підрахункових параметрів та безпосередньо ведеться підрахунок запасів. В алгоритмічному плані і технологічному відношенні це складний етап, оскільки він вміщує просторову інтерпретацію у поєднанні з етапами оперативної інтерпретації. Для визначення моделі родовища необхідно побудувати безліч кореляційних схем і розрізів, карт геофізичних поверхонь, виконати геометризацію покладів, узагальнити інтерпретаційні моделі і з їх використанням переобробити дані ГДС, отримані на ранніх стадіях розвідки, тощо.

Однією з найважливіших задач є встановлення закономірностей розміщення покладів вуглеводнів, визначення характеру їх залягання, встановлення ефективних потужностей колектора, його фільтраційно-ємкісних властивостей і т. д. Це все є етапами створення геологічної моделі родовища, коректна і правильна побудова якої максимально наближує наші уявлення до реальної дійсності.

Кореляція геологічного розрізу і виділених літологічних комплексів найбільш достовірно виконується по діаграмах геофізичних досліджень у свердловинах. Матеріали каротажу і дані їх інтерпретації дозволяють впевнено побудувати геологічний розріз свердловини або скласти кореляційний профіль по лінії свердловин. Продуктивні однойменні горизонти або геофізичні репери, виділені в досліджуваному розрізі, трасуються від однієї свердловини до іншої по лінії профілю. Приклади такої кореляції можна зустріти в будь-якому підручнику з нафтогазопромислової геології або геофізики. Проте, маючи досить точну інформацію про породно-шарові асоціації в кожній свердловині і глибини залягання в них продуктивних горизонтів, їх простеження в міжсвердловинному просторі досліджуваної площі є достатньо умовним і часто не відповідає дійсності.

Поява сучасної комп´ютерної техніки з широкими графічними можливостями дозволяє ефективно реалізувати кореляцію і тим самим досягти підвищення достовірності і оперативності таких побудов. В УкрДГРІ за участю автора створено ряд алгоритмів побудови кореляційних схем та розрізів, які після програмної реалізації фахівцями Інституту кібернетики НАНУ увійшли до складу інтегрованої технології інтерпретації ГДС.

Кореляційні побудови за даними ГДС виконуються часто з низькою достовірністю через недостатню кількість свердловин та складну геологічну будову родовищ. Найбільш коректно задача побудови геологічного профілю площі, що розвідується, може бути вирішена шляхом спільної інтерпретації матеріалів каротажу і сейсморозвідки. Вона зводиться до апроксимації простеження між свердловинами геологічних границь, що ототожнюються із сейсмічними відбиваючими горизонтами на основі аналізу сейсмічної хвильової картини.

Методи ГДС, враховуючи їх високу роздільну спроможність щодо диференціації геологічного розрізу в комплексі з методами сейсморозвідки, посідають своє особливе місце при структурно-формаційній інтерпретації. Тому був розроблений спосіб побудови кореляційних профілів продуктивних горизонтів і пластів, який враховує дані ГДС і сейсморозвідки.

Припускається, що поверхня, побудована винятково за даними промислової геофізики, максимально точно описує поводження пласта в точках його перетину з свердловинами (у так названих контрольних точках). З віддаленням від контрольних точок точність апроксимації поверхні знижується, а її форма визначається властивостями апроксимуючої функції та особливостями методу, використаного при її побудові, тобто вага сейсмічної поверхні зростає. І, навпаки, у точках, близьких до контрольних, вага сейсмічної поверхні повинна бути мінімальною, значно меншою ваги поверхні за даними ГДС. Тому результуюча поверхня обчислюється як середньо-зважене промислово-геофізичної і сейсмічної поверхонь. Дані сейсмічної розвідки (карти ізохрон і глибин) можна відобразити у вигляді тривимірної таблиці значень, яку можна завантажити в інтегровану базу даних для її подальшої обробки і комплексної інтерпретації з даними промислової геофізики.

Побудова геологічних карт має непересічне значення для геологічної документації розвідувальних площ та родовищ, моделювання їх структурних поверхонь, геометризації запасів тощо. Через це дана задача займає чільне місце в інтегрованій технології інтерпретації.

Задача картування – відновлення поверхні по окремих відомих точках із використанням доступної додаткової інформації – добре відома і має велике практичне значення. Відновлення поверхні полягає, як правило, у побудові регулярної решітки (сітки) значень того чи іншого параметра. Використовуючи регулярну сітку відомих значень, нескладно побудувати ізолінії. Хоча ізолінії можна будувати і безпосередньо по відомих значеннях, наприклад методом тріангуляції, подання у вигляді сітки переважає у вмісті наступної обробки (обчислення об‘ємів, похідних і