Інвестиції і збереження

У формуванні доходів населення помітне місце займає тіньовий сектор економіки. Особливо велика роль доходів від неформальної економіки у країнах із нерозвинутими ринковими механізмами. Більш детально про це буде йти мова у наступному питанні.

 

 

Поряд із господарською діяльністю, яка протікає в легальних умовах, у країнах із ринковою економікою і постсоціалістичних країнах існує достатньо великий сектор неформальної (тіньової) економіки. Значення цього сектору, як правило, вище у країнах із нерозвинутими ринковими механізмами. Характерним прикладом є Україна.

Через відсутність загальноприйнятого поняття “тіньова економіка” у працях вчених цей термін має різний зміст. Найбільш часто використовується таке визначення неформальної (тіньової) економіки: тіньова економіка являє собою сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Від легального тіньовий дохід відрізняється перш за все тим, що його власник не платить податків. Зайняті в неформальній (тіньовій) економіці підприємці й працівники найманої праці не надають ніяких обов'язкових відомостей офіційним органам – податковим, соціального забезпечення, статистичним з обліку зайнятості, а також уникають контактів із профспілками.

У науковій літературі більшість вчених-економістів виділяють дві основні складові тіньової економіки:

• економічна діяльність, яка є легальною, неприхованою, але не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;
• протизаконна, навмисно приховувана економічна діяльність.

До першої складової найчастіше відносять дрібне виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі приробітки, прибуток з присадибних ділянок тощо, а до другої – одержання навмисно приховуваних доходів і прибутків, нелегальне виробництво товарів і надання послуг, розкрадання, шахрайство, наркобізнес та інші види кримінальної діяльності. За оцінками західних спеціалістів основна частина обороту тіньової економіки припадає на несплату податків від незабороненої економічної діяльності.

Для оцінки масштабів тіньової економіки в економічній теорії розроблено декілька підходів. Монетарний підхід виходить із припущення, що в неформальній економіці оплата і розрахунки ведуться готівкою. Тому головна увага приділяється співвідношенню між обсягами готівкових грошей і банківськими вкладами до запитання, питомій вазі банкнот із високим номіналом у загальному обсязі грошового обігу, а також зрушеннями в частці готівкових грошей в обігу, що повинно свідчити про зростання оплати праці “із рук в руки”.

Підхід “Палермо” заснований на міжрегіональних порівняннях фактичного споживання з величиною заявленого доходу. Порівнюючи величину розриву між цими показниками в “Палермо” (будь-яке місце з найбільшим розповсюдженням тіньової економіки) з його величиною в більш “чесних” районах, отримують приблизну оцінку доходу від тіньової економіки.

Галузевий підхід вихoдить із гіпотези, що вклад деяких галузей в тіньову економіку (будівництво, ремонт, підпільне виробництво алкогольних напоїв тощо) значно вищий, ніж у всіх інших. Пропонується оцінювати тільки їх і, додавши приблизний залишок, який приходиться на інші галузі, визначити розмір “чорного” прибутку.

На початку 2000-х років, за деякими оцінками, у промислово розвинутих країнах на частку неформальної економіки приходилось 2-4% ВВП. Однак, в деяких країнах цей показник був значно вищим – Греція – 29%, Італія – 27%, Іспанія – 23, 4%, Бельгія – 23, 4%. В індустріальних країнах Заходу частка зайнятих у цьому секторі економіки досягла 3-5% економічно активного населення. У США на частку неврахованої господарської діяльності приходилось 14% ВВП, у тому числі неформальної економіки некримінального характеру – 10%, а нелегальної діяльності – 4%.

У країнах із ринковою економікою обсяг спекулятивних угод порівняно невеликий, оскільки нема механізму формування товарного дефіциту, притаманного адміністративно-командній економіці. У цих країнах у неформальній економіці широко розповсюджено виробництво різних товарів і послуг на дрібних підприємствах, часто кустарного типу, або на дому, коли виготовлені підпільно вироби низької якості видаються за продукцію всесвітньо відомих фірм. У тіньовій економіці значне число людей зайняте будівельними і ремонтними роботами, здаванням у найм приміщень, комерційним виробництвом продуктів харчування у домашньому господарстві.

У “другій” економіці зайняті різні професійні групи робітників і службовців, які поєднують офіційну роботу з діяльністю у неформальній економіці, причому значна частина отриманих ними доходів приховується від оподаткування.

“Друга” економіка отримала широке поширення в постсоціалістичних країнах, які переходять до ринку. В Угорщині і Польщі на початку 90-х років ХХ ст. доходи від неформальної економіки отримували від 50 до 70% зайнятих у державному секторі. Для соціалістичного періоду розвитку України найхарактернішими були такі форми і методи одержання тіньових доходів:

• приписки, тобто оплата роботи, яка фактично не була виконана. Особливо великих розмірів цей вид тіньових доходів набрав у будівництві;
• дрібні розкрадання на виробництвах (“несуни”), що набули масового характеру. На цей вид тіньових доходів значний вплив справляв існуючий дефіцит товарів і послуг в соціалістичній економіці;
• значні розкрадання державних матеріальних, технічних і фінансових ресурсів;
• підпільна підприємницька і виробнича діяльність (“цеховики”). На деяких підприємствах функціонували виробничі цехи, які виготовляли необліковану продукцію;
• порушення в роздрібній торгівлі та громадському харчуванні;
• перепродаж дефіцитних побутових товарів і продуктів харчування (спекуляція). В економіці тотального дефіциту спекуляція – об'єктивно зумовлене явище;
• неофіційне надання