Інвестиції і збереження

У країнах із ринковою економікою застосовуються різноманітні форми соціальної допомоги, у тому числі різні грошові виплати, негрошові форми допомоги (наприклад, продовольчі талони), будинки для пристарілих й інше. Важливою особливістю таких систем допомоги є те, що вони функціонують на змішаній основі. Державні органи беруть участь у них головним чином через фінансування, а практична діяльність здійснюється як місцевими органами влади, так і благодійними організаціями, церквою.

При цьому необхідно відмітити, що система соціального захисту не визначається тільки підтримкою малозабезпечених верств населення або тих, хто не включений у суспільне виробництво (учні, пенсіонери, інваліди). Вона включає в себе захист і осіб, які беруть участь у суспільному виробництві і перш за все людей, працюючих за наймом. Здійснюється це через регламентування в законодавчій формі праці (продовжуваність робочого тижня, продовжуваність і порядок надання відпусток, охорони праці й т. ін.) і її оплати (установлення мінімальних ставок заробітної плати тощо), а також визначення прав працівників при прийнятті на роботу і звільненні. Цей бік системи соціального захисту також визначається рівнем економічного розвитку країни, співвідношенням політичних сил і рівнем суспільної свідомості.

Соціальна політика держави в ринковому господарстві повинна бути інструментом, який з одного боку, покликаний сприяти соціальній стабільності й пом'якшенню соціальної напруги, з іншого – ніяким чином не підривати стимулів підприємництва і високоефективної праці за наймом. Потрібно пам'ятати, що нерівність у доходах значною мірою породжується об'єктивною дією ринкового цінового механізму. Прагнення знищити повністю диференціацію доходів означало б намір повністю зруйнувати сам ринковий механізм.

Система соціальної допомоги, наявна сьогодні в Україні, є неефективною і потребує глибоких реформ. Держава не в змозі на належному рівні утримувати охорону здоров'я, науку, освіту, культуру, спорт і т. д. Потрібно здійснити одночасно серйозні економічні й соціальні структурні перетворення.

 

 

 

Роль і особливості міжнародної торгівлі.

Вільна торгівля і протекціонізм. Міжнародна торгова політика.

 

 

Ця лекція, як і наступна, присвячена основним проблемам, що розглядаються у курсі міжнародної економіки. Зауважимо, що міжнародна економіка – це частина економічної теорії, яка вивчає операції між країнами в галузі купівлі товарів і послуг, фінансових потоків і переміщення факторів виробництва.

Протягом вивчення нашого курсу ми розглядали переважно закриту економіку. Але зовсім закрита економіка – це теоретична абстракція. В дійсності переважна більшість країн сучасного світу – це країни з відкритою економікою. Відкрита економіка – це країни, де всі фізичні й юридичні особи можуть без обмежень здійснювати операції на міжнародному ринку товарів і послуг.

В економічній теорії розрізняють велику і малу відкриту економіку. Велика відкрита економіка на відміну від малої характеризується тим, що зміни в ній впливають на економіку інших країн (наприклад, економіка США, Китаю, Японії й інших великих країн). Ці зміни можуть впливати на рівень світових цін якого-небудь товару, на світову відсоткову ставку і т. ін. Мала відкрита економіка приймає основні зміни світової економічної кон'юнктури як даність, на яку вплинути неможливо.

Як виміряти відкритість економіки? Зазвичай вона вимірюється співвідношенням суми експорту й імпорту країн (зовнішньоторговим оборотом) до ВВП (у відсотках). Чим більша ця величина, тим більш відкритою є економіка. Показник відкритості економіки різних країн може значно відрізнятись: від 18-20% у США до 70% у Швейцарії. В Україні відкритість економіки в 2006 році складала біля 50%.

Чому існує міжнародний обмін, тобто світова торгівля товарами і послугами? Відповідь на це запитання ми знаємо з курсу політекономії. Вивчаючи тему «Товарне виробництво. Гроші» ми вели про це мову. Класики економічної теорії А. Сміт і Д. Рікардо ще в ХVІІІ – ХІХ ст. вивчали проблему переваг у витратах виробництва. А. Сміт розглядав теорію абсолютних переваг (абсолютних витрат). Так, якщо в країні А витрати на виробництво зерна менші, ніж у країні В, то країна В буде імпортувати зерно, у виробництві якого вона має більші витрати, а експортувати, наприклад, тканини, у виробництві яких вона володіє меншими витратами у порівнянні з країною А.

Д. Рікардо є основоположником теорії порівняльних витрат, або порівняльних переваг. П. Самуельсон зазначав, що якщо б теорії подібно дівчатам, могли отримувати перемогу на конкурсах краси, теорія порівняльних переваг отримала б високу оцінку, бо вона є гармонійною і логічною. Головне, на думку Д. Рікардо, не абсолютні, а відносні витрати у виробництві товарів. У його прикладах розглядаються дві країни – Португалія і Англія, в яких виробляються два товари – вино і сукно. Крім