Інвестиції і збереження

Таблиця 1.

Порівняльні переваги у виробництві товарів,

(витрати виробництва – в людино-годинах праці)

Як видно з табл. 1, Португалія у порівнянні з Англією має абсолютні переваги у виробництві обох товарів – трудомісткість виявляється меншою і у виробництві одиниці вина, і у виробництві одиниці сукна. Якщо виходити із принципу абсолютних переваг, здавалось би, Португалія не повинна торгувати з Англією. Але за порівняльними витратами в цих країнах складається інша картина. У Португалії відносно дешевше вино, а в Англії сукно. Тому і виникає спеціалізація, або міжнародний поділ праці: країна спеціалізується на виробництві товарів, з меншими альтернативними витратами. Португалія повністю відмовляється від виробництва сукна, і всі людино-години витрачаються на виробництво вина. Англія повністю спеціалізується на виробництві сукна, а вино буде імпортувати з Португалії.

 

Як видно з табл. 2, спеціалізація і вступ обидвох країн у міжнародний обмін вигідні обом країнам. Португалія тепер виробляє дві одиниці вина, сукно вона отримує по імпорту. Англія ж виробляє дві одиниці сукна, імпортуючи вино із Португалії. У цілому це скорочує витрати виробництва в умовах відкритої економіки: 360 людино-годин, затрачених у відкритій економіці після спеціалізації, менше, ніж 390.

Д. Рікардо виходив із наступних передумов, або припущень, які ми повинні відмітити при розгляді цієї достатньо абстрактної моделі:

• наявність лише двох країн і двох товарів;
• постійні альтернативні витрати у виробництві двох товарів;
• відсутність транспортних витрат;
• досконала мобільність такого фактора, як праця всередині країни, і відсутність її мобільності між країнами;
• наявність вільної торгівлі, тобто відсутність імпортних або експортних мит й інших обмежень у зовнішній торгівлі;
• незмінність технології у виробництві товарів;
• повна взаємозамінюваність ресурсів.

У реальній дійсності, припущення, якими скористався Д. Рікардо при аналізі теорії порівняльних переваг, не спрацьовують. Наприклад, припущення про відсутність транспортних витрат. Транспортні витрати – один із найважливіших факторів, який впливає на попит на товар. Чим менша частка транспортних витрат в обсязі витрат виробництва, тим більша ймовірність, що даний товар буде проданий. В дійсності ці витрати дуже різні в загальному обсязі витрат виробництва різних товарних груп.

Розширення виробництва у багатьох галузях пов'язане зі зростанням альтернативних витрат, тому випуск, наприклад, додаткової одиниці вина вимагає зростаючої відмови від виробництва сукна. Зростаючі альтернативні витрати ставлять певні межі спеціалізації у виробництві того або іншого товару, що знаходить свій прояв у дії закону зростаючих затрат. Суть закону полягає у тому, що якщо нам потрібно мати лише певний товар, то ми використовуємо все більше і більше ресурсів, які неефективні для його виробництва. А це неминуче веде до зростання витрат на одиницю продукції. Наприклад, якщо Бразилія має порівняльні переваги у виробництві кави, а США у виробництві пшениці, то їм і потрібно спеціалізуватись на цих виробництвах, а не слід намагатись вирощувати і пшеницю, і каву. Адже для розширення виробництва пшениці, США приходиться використовувати все менш і менш придатні для цього ресурси. А це призводить до зростання витрат на одиницю продукції. Ефект зростаючих витрат встановлює межі міжнародної спеціалізації. По цій причині нерідко продукція, вироблена всередині країни, конкурує з аналогічною або такою ж імпортною продукцією.

І все ж при всіх припущеннях модель порівняльних переваг Д. Рікардо і сьогодні залишається одним із найважливіших досягнень класичної економічної теорії, яка увійшла в її золотий фонд. Численні емпіричні перевірки моделі Рікардо показали, що світова торгівля дійсно заснована на порівняльних (а не абсолютних) перевагах у продуктивності праці при створенні того або іншого товару.

У нашій спрощеній моделі порівняльних переваг ми виходили лише із відмінностей у продуктивності одного фактора – праці. Але в дійсності для виробництва різних товарів використовуються й інші ресурси, причому в найрізноманітних комбінаціях. Дослідження економістів більш пізнього часу дозволили розвинути теорію порівняльних переваг Д. Рікардо при уточненні і розширенні її передумов.

У найзагальніших рисах економічну основу міжнародної торгівлі складають дві обставини:

• економічні ресурси – природні, людські, інвестиційні товари – розподілені між країнами вкрай нерівномірно, країни суттєво відрізняються забезпеченостістю економічними ресурсами;
• ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю всі товари, необхідні для внутрішнього споживання. Але виникає запитання: як відмінності в забезпеченні країн тими або іншими ресурсами будуть позначатися на зовнішньоторгових потоках і розподілі доходів? Дослідження шведських економістів Е. Хекшера (1919 р.) і Б. Оліна (1933 р.) і були присвячені факторній теорії зовнішньої торгівлі. Проблема полягає в тому, що, по-перше, країни по-різному наділені факторами виробництва – не тільки працею, але і капіталом й землею, і, по-друге, у виробництві різних товарів використовується відносно більше того або іншого фактора.

Якщо країни забезпечені різними факторами виробництва відносно нерівномірно, то будуть спостерігатися відмінності у відносних цінах на фактори виробництва. Наприклад, у країні А, де існує відносно велика кількість такого фактора, як праця, заробітна плата (ціна цього фактора виробництва) виявляється відносно нижчою.