Інвестиції і збереження

Звичайно, необхідно погодитись із тим, що в умовах нездатності держави ефективно виконувати свої функції, в тому числі справляти податки, збирати імпортні або експортні мита набагато легше. Проте багато економістів підкреслюють, що тариф як інструмент бюджетних доходів може бути виправданим лише для слаборозвинутих країн.

Одним з доказів на захист протекціонізму є концепція провалів, або фіаско, ринку, відома нам із попередніх тем. Так, ринки праці й капіталу – недосконалі. Достатньо згадати про фрикційне і структурне безробіття – трудові ресурси перетікають із однієї галузі в іншу не миттєво, а з відомим лагом (часом). Небезпека серйозних соціальних конфліктів перешкоджає проведенню політики вільної торгівлі й взагалі повного відкриття ринків. Державне втручання, тобто захист від іноземної конкуренції, може збільшити суспільний добробут, нейтралізуючи наслідки провалів ринку.

На наведені вище докази прихильники вільної торгівлі відповідають таким чином: насамперед внутрішні дефекти ринку вимагають удосконалення внутрішньої, а не зовнішньоторгової політики. Як зазначалось вище, краще було б надавати субсидії виробникам у галузях, які конкурують із імпортом, ніж вводити імпортні тарифи. Адже тоді б ціна для споживача не виросла і, отже, не вплинула негативно на його добробут. Прихильники вільної торгівлі підкреслюють, що якщо внутрішня державна політика викликає дорогі побічні ефекти (фіаско держави), то використання заходів зовнішньоторгової політики (введення імпортних тарифів, імпортних квот і т. ін.) майже напевно є результатом погіршень.

Захист від демпінгу. Вважається, що тарифи необхідні також для захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, які збувають на внутрішньому ринку свою продукцію за заниженими цінами. Існують дві причини зацікавленості іноземних фірм у демпінгових цінах. По-перше, ці фірми можуть використати демпінг для розорення іноземних конкурентів, захоплення монопольного положення і послідовного підвищення цін. По-друге, демпінг може бути складною формою цінової дискримінації – призначення різних цін різним клієнтам. Із метою максимізації своїх прибутків іноземний продавець може прийняти рішення про реалізацію своєї продукції за високими цінами на монополізованому внутрішньому ринку і скинення надлишкової продукції за низькими цінами на ринках інших країн.

У більшості країн світу демпінг заборонений. У тих випадках, коли демпінг має місце і наносить шкоду вітчизняним виробникам, уряд вводить «антидемпінгові мита» на відповідні товари. Однак у порівнянні з загальним світовим обсягом реалізованої за кордоном продукції, зареєстрованих випадків використання демпінгу не так багато. Тому демпінг не є виправданням для існування широко розповсюджених, постійно діючих тарифів. Те, що розцінено на перший погляд як демпінг, насправді може являти собою результат дії принципу порівняльних переваг. Демпінг може бути засобом обмеження нормальної торгівлі.

Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони мало обгрунтовані. Дослідження слаборозвинутих країн у переважній більшості випадків показують, що ті країни, які для захисту своїх національних галузей покладалися на імпортні обмеження, задовольнялись більш повільним зростанням економіки порівняно з тими країнами, які проводили більш відкриту економічну політику. Наприклад, після розпаду СРСР країни Балтії проводили більш відкриту економічну політику, ніж Україна. Економічні досягнення цих країн значно вагоміші, ніж нашої держави.

Сучасна міжнародна торгова політика є суперечливою. З одного боку, спостерігаються протекціоніські дії з боку окремих держав, або блоків, що знаходить свій прояв у розв'язанні так званих «торгових війн». В останні роки такі «війни» неодноразово виникали між США і ЄС, США і Японією, ЄС і Китаєм. На регіональному рівні – між Україною і Росією. З іншого боку, у світі набирають сили економічні тенденції, пов'язані з лібералізацією зовнішньої торгівлі. У 1947 році 23 країнами світу було підписано Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ). ГАТТ заснований на трьох кардинальних принципах: 1) рівний, недискримінаційний режим для всіх країн-учасниць; 2) зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів; 3) ліквідація імпортних квот. Із січня 1995 р. ГАТТ перейменоване у СОТ (Світова організація торгівлі). На початку 2007 року СОТ налічувала 150 країн світу (90% всієї світової торгівлі). Україна в середині 2007 року планує стати 151 членом цієї міжнародної організації.

Важливим зрушенням у бік лібералізації зовнішньої торгівлі стала економічна інтеграція – об'єднання ринків двох і більше країн у зону вільної торгівлі. Прикладами економічної інтеграції є Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Американо-канадська угода про вільну торгівлю й інші.

Найбільш відомим прикладом економічної інтеграції є Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) або, як його часто називають, «Спільний ринок». Виникнув у 1958 р., ЄЕС на початку 2007 р. включав 27 європейських країн. Мотиви, які привели до створення «Спільного ринку», мали як політичний, так і економічний характер. Основним економічним мотивом було прагнення країн-учасниць до отримання переваг від вільної торгівлі. Інтеграція створює масові ринки, які необхідні для досягнення галузями країн «Спільного ринку» економії на масштабах виробництва. Більш ефективне виробництво, яке характерне для великомасштабних ринків, дає можливість галузям промисловості європейських країн досягнути більш низьких витрат, які історично були недосяжні в умовах вузьких відособлених ринків.

За роки існування ЄС були реалізовані досить вагомі цілі: 1) відміна мит і імпортних квот на всі товари, якими торгують між собою країни-учасниці; 2) встановлення загальної системи