Інвестиції і збереження

Аргументи на користь вільної торгівлі відомі давно. Так, ще в 1776 р. Адам Сміт зазначав наступне: «Основне правило кожного розсудливого голови сім'ї – ніколи не намагатися зробити дома те, що дешевше купити, ніж виробити самому. Кравець не намагається шити собі взуття, а купує його у шевця. Швець не намагається шити собі одяг, а наймає кравця. Фермер не намагається зробити ні те, ні інше, а користується послугами цих ремісників. Кожен із них знаходить вигідним для себе використати своє власне виробництво таким чином, при якому він володіє деякими перевагами перед сусідами, і купувати на частину свого продукту… все, що б йому знадобилось».

Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівняльних переваг, світова економіка може досягнути більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічних знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може виробляти певні товари з різними реальними витратами. Тому окремі країни повинні виробляти ті товари, витрати виробництва яких відносно нижчі витрат у інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких у країні вищі, ніж у інших країнах. Така політика приведе до того, що світова економіка повною мірою зможе використати переваги географічної і людської спеціалізації.

Протекціонізм створює бар'єри на шляху вільної торгівлі і зменшує або взагалі ліквідовує вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, вони повинні перемістити ресурси з ефективного (з низькими витратами) їх використання на неефективне з метою задоволення своїх різноманітних потреб.

Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тому, що остання стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Зростаюча конкуренція іноземних фірм заставляє місцеві фірми переходити до виробничих технологій із найбільш низькими витратами. Це також змушує їх використовувати нововведення, підвищувати якість продукції, застосувати нові методи виробництва, і таким чином сприяти економічному зростанню. Вільна торгівля надає можливість споживачам вибирати із більш широкого асортименту продукції. Причини, через які слід надавати перевагу вільній торгівлі, по суті ті ж, що зумовлюють необхідність стимулювання конкуренції. Тому нема нічого дивного в тому, що переважна більшість економістів оцінюють вільну торгівлю як економічно обгрунтоване явище.

Незважаючи на всю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, в дійсності на шляху вільної торгівлі стоїть велика кількість перепон.

Митний тариф – це такса накладена на імпорт. Тарифна ставка являє собою певний відсоток від ціни товара. Наприклад, якщо ціна товара складає 10000 дол., а ставка тарифа рівна 10%, то митний тариф складе: 10000 х 0, 1=1000 дол. Ціна імпортованого товару з урахуванням митного тарифу буде рівна 10000+1000=1100 дол. Розрізняють заборонені і незаборонені митні тарифи. Заборонений тариф – це такий високий тариф, який повністю перекриває будь-який імпорт. Цей вид тарифу «руйнує» міжнародну торгівлю. Незаборонені тарифи – більш помітні, вони лише гальмують торгівлю. Такі тарифи породжують тенденцію зниження кількості імпортованої продукції і підвищення ціни на неї. Митні тарифи негативно впливають на міжнародну торгівлю: а) заохочується неефективне національне виробництво, а це веде до зростання сукупних витрат і зменшення конкурентоспроможності економіки; б) споживачі вимушені купувати менше товарів, на які накладені тарифи. Виграш, який мають національні виробники, оплачують у кінцевому рахунку споживачі; в) забезпечується зростання доходів уряду, а це свідчить про переміщення доходів із приватного сектору в державний. Доходи держави і в цьому випадку оплачуються споживачами.

Квоти. З допомогою імпортних квот встановлюються максимальні обсяги товарів, які можуть бути імпортовані за певний період часу, наприклад, за рік. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, ніж митні тарифи. Незважаючи на високі тарифи, певний виріб може імпортуватись у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певної кількості. Квоти призводять до скорочення пропозиції товарів, у результаті внутрішні ціни піднімаються вище світових цін. У цьому розумінні квоти аналогічні митним тарифам.

Нетарифні перепони (бар'єри). Під нетарифними бар'єрами потрібно розуміти систему ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і її безпеки або просто бюрократичні заборони у митних процедурах. Так, Японія і європейські країни часто вимагають від імпортерів отримання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензії, можна ефективно обмежувати імпорт. Саме так зробила Великобританія, заборонивши імпорт вугілля. Нетарифні перепони існують і у торгівлі України і ЄС, України і США. Європейські країни, наприклад, встановлюють досить жорсткі санітарні норми на імпорт продовольства, сільськогосподарської продукції і т. ін.

Добровільні експортні обмеження. Цей вид нетарифних обмежень являє собою різновидність квоти з тією лише різницею, що вона вводиться іноземною державою на експорт своїх товарів. Найбільш відомим прикладом добровільного обмеження експорту є угода між США і Японією, досягнута в 1970-х роках. Тоді Японія під тиском уряду США погодилась на добровільне обмеження експорту, але слово «добровільне» у даному випадку носить дуже умовний характер. При відмові від цієї форми обмеження експорту своїх автомобілей Японія могла зіштовхнутися з іншими, більш серйозними, обмеженнями свого експорту. У торгових відносинах України і Росії в 2000-х рр. використовувалась ця форма обмеження експорту. Це стосувалось, наприклад, таких товарів українського експорту як сільськогосподарська