Історія туризму

Російський туринг-клуб мав представництва і за кордоном: в Брюсселі, Парижі, Відні, Лондоні, Женеві, Мілані, Мюнхені. За сприяння цієї організації розпочалося видання спеціалізованих ілюстрованих журналів: «Самокат» в Петербурзі, «Велосипедист» і «Циклист» у Москві.

З 1899 р. Товариство велосипедистів-туристів почало видавати перший в країні туристичний журнал «Русский турист», який відіграв велику роль в розвитку та рекламі туризму в країні. У журналі публікувалися описи подорожей відомих людей, характеристики різних регіонів, цікавих для туристів, поради туристам, описи маршрутів. Додатками до журналу «Русский турист» були «Дорожник» і «Ежегодник», що випускались у вигляді дорожньо довідкової книжки.

Товариство велосипедистів-туристів стало ініціатором укладання перших угод з власниками готелів з метою пільгового обслуговування членів цього товариства. А готелі за цими угодами отримували право називатись «Готелями Товариства велосипедистів туристів». Це були: «Отель Эрмитаж» в Петербурзі, «Гостиница В. С. Уткина» в Царскому Селі, «Гостиница Семена Веревкина» в Гатчині, «Славянская гостиница» в Тамбові. При Товаристві велосипедистів-туристів в подальшому були створені секції інших видів туризму. Популярність і авторитет товариства був настільки великим, що воно мало свої відділення не тільки в 24 містах Росії, але й за кордоном.

У 1898 р. на Люксембурзькому конгресі російське Товариство велосипедистів-туристів було прийнято до Ліги туристичних організацій.

Діяльність ТВТ була дуже помітною в розвитку вітчизняного туризму, і деякі історики вважають 1895 р. (рік створення ТВТ) початком туристичної діяльності в Росії. Дійсно, товариство було всебічно активним у популяризації та організації туризму в Росії. Під впливом діяльності ТВТ Онисим Панкратов у 1911-1913 рр. здійснив першу кругосвітню подорож на велосипеді. Він почав її в м. Харбін, перетнув Сибір, об'їхав усю Європу, побував у Великобританії, на пароплаві дістався США, відвідав Японію, Китай і повернувся до Харбіна.

У 1901 р. Російський туринг-клуб перетворили в Російське товариство туристів (РТТ). Воно мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Творцями товариства були всесвітньо відомі вчені Д. Анучін, В. Вернадський, П. Семенов-Тянь-Шанський. В роботі товариства брав активну участь популярний письменник-журналіст В. Гіляровський. Товариство, яке об'єднувало багатьох передових людей, ставило за мету «розвиток туризму в Росії з метою пробудження інтересу до нашої Батьківщини як у середині країни, так і за її межами».

Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не були масовими туристичними організаціями; перше нараховувало близько 5 тис. чоловік, що було мізерною часткою із загальної чисельності населення Росії.

В 1902 р. у Санкт-Петербурзі виник один із перших клубів автотуристів. Але автомобільний туризм на початку XX ст. був значно менш доступним, ніж велосипедний.

Завдяки великій кількості судноплавних річок, в Росії успішно розвивалося судноплавство, а услід за ним зростала популярність відпочинку на суднах. Організовувалися круїзи, або водні прогулянки, по Волзі, Неві, Дніпру, Москві-річці. Освоювалися нові природні туристичні ресурси, споряджалися експедиції по великих ріках Сибіру та Далекого Сходу.

Сприяли розвитку туризму, як внутрішнього так і виїзного (за межі імперії), міцна російська валюта та відміна після 1907 р. багатьох формальностей, які гальмували переміщення по країні.

Близько півсторіччя склала історія туризму дореволюційної Росії. Проте, як і в роки свого зародження, туристичні подорожі залишалися нечисельними, були насамперед привілеєм заможних верств, хоча наприкінці XIX ст. і розпочався процес залучення до туристичних подорожей широких кіл суспільства, у тому числі селян та небагатих міщан.

 

7.6. Прочанство в Російській імперії у XIX — на початку XX століття

Прочанство в Росії з кожним століттям набувало дедалі більшого розмаху. Останнім російським твором, написаним у жанрі «Хождений», були «Странствия Василия Григоровича-Барского по святым местам Востока с 1723 по 1747». Автор цих записок був природженим мандрівником. Він здійснив подорож, яка тривала майже все його життя. Спочатку відвідав Європу: Відень, Пешт, Рим, Барі, де вклонився мощам святого Миколая Чудотворця, далі його шлях був до Венеції, островів Корфу, Хіос, потім до Афону. Після відвідання афонських монастирів Барський вирушив у Палестину, Єгипет, потім через Синайський півострів знов до Палестини. В Дамаску він прийняв чернечий постриг. Із Малої Азії він переправився до Константинополя і через Болгарію, Румунію, Польщу повернувся до Києва, де невдовзі помер. Подорож Григоровича-Барського тривала 24 роки.

Естафету В. Г. Григоровича-Барського перейняв А. Норов, який про свої подорожі до Європи розповів у «Путешествии по Сицилии в 1822 г.». східні мандри описав у «Путешествии по Египту и Нубии в 1834-1837 гг. », але особливо треба виділити його опис «Путешествие по Святой земле», де він намагається порівняти те, що бачив на власні очі, з тим, що бачив вісім століть тому ігумен Даніїл.

Записки прочан з часом змінювали свій жанр. І вже до жанру російської романтичної прози належать твори А. Муравйова «Путешествие по святым местам русским» і «Путешествия по Святым местам в 1830 г.». А. Муравйов зробив вагомий внесок в опис і «популяризацію» російських Святих місць. Він сам відвідав в якості прочанина Троїце-Сергієву Лавру, монастирі Ростова Великого, Валаам, Києво-Печерську Лавру.

У XIX ст. в Російській імперії значно побільшало прочан, порівняно з ХУІІ-ХУІІІ століттями.