Історія туризму

В 1803 р. відбулось фактичне відкриття Кавказьких мінеральних вод, коли у фортеці біля джерела «кислої води» — Нарзану — виникли перші помешкання, і фортеця отримала назву Кисловодської. Пізніше були відкриті єсентуцькі та залізноводські мінеральні джерела. Протягом майже 200 років у Росії створено цілу низку лікувальних курортів, багато з яких отримали визнання в усьому світі. Серед них: «Кавказькі мінеральні води», «Ксмері» у Прибалтиці, «Стара Руса» та «Сергіївські мінеральні води» в Центральній Росії, курорти Ялта та Євпаторія в Криму. Найбільш престижні курортні місцевості — Лівадія, Місхор, Алупка, Гурзуф, Боржом і  перебували у власності царської родини і аристократії, в середовищі якої було також престижним відпочивати і лікуватись на закордонних європейських курортах. Вищеназвані курорти приваблювали не тільки росіян, а й іноземних туристів. Наприклад, відома фірма Т. Кука розглядала розвиток лікувального туризму в Росії як дуже перспективний.

В Російській імперії у XVIII — на початку XX ст. було створено 36 курортів і 60 санаторіїв. Тут ефективно розвивався екскурсійний туризм, який переслідував пізнавальну мету, розвивалась краєзнавча робота. Як бачимо, російський туризм, як і європейський, починався з розвитку екскурсійної справи. А для цього необхідною умовою було створення екскурсійних об'єктів, або музеїв.

Період XVIІІ XIX ст. в Росії характеризувався виконанням завдань просвіти населення і розвитку туристично-екскурсійної справи. 

Для великих просторів Російської імперії необхідною була велика сітка залізничних доріг. Першу залізницю в Росії побудували ще в 1837 р., між Петербургом і Царським селом; її довжина становила лише 27 км. Ця лінія слугувала, переважно для прогулянок царської родини. В 1851 р. розпочалася експлуатація залізниці Петербург Москва, а в 1864 р. Відкрилося  залізничне сполучення між Москвою та Нижнім Новгородом, у 1870 р. залізничне сполучення досягло великого уральського міста Єкатеринбург. Поступово залізниця перетворювалася на доступний для більшості населення вид транспорту, яким користувались і туристи. Саме завдяки розвитку залізничного транспорту з'явився і став популярним і доступним дачний туризм. Користувались попитом у іноземних туристів маршрути по Транссибірській магістралі (Москва-Владивосток), будівництво якої почалося у 90-і рр. XIX ст. і закінчилося в 1916 р. Загальна довжина дороги - 9297 км.

Розвиткові залізниць завдячують, у значній мірі, курорти Кавказу і Закавказзя, міста Кавказьких мінеральних вод. Поїздки до цих місць відпочинку полегшила побудова залізниць Ростогі-Владикавказ (1875 р.). Мінеральні Води-Кісловодськ (1894 р.), Катеринодар-Новоросійськ (1899 р.) та інших гілок Владикавказької залізниці, яка стала єдиним транзитним шляхом через Дон на Північний Кавказ і Закавказзя. У 1913 р. було здано в експлуатацію ділянку залізниці Армавір-Туапсе.

В імперії швидко розвивалось й річкове судноплавство. Наприклад, на р. Дон з 1881 р. до 1894 р. кількість пароплавів збільшилася у 2,4 рази; наприкінці XIX ст. по цій річці ходило 53 пароплави, 12 парових шхун, 233 баржі та 366 вітрильних суден.

На річках Російської імперії діяло багато судноплавних компаній, які конкурували між собою. У Чорному та Азовському морях судноплавство було практично монополізоване Російським товариством пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Про величезні масштаби діяльності РТПіТ каже, наприклад, такий факт: в одному лише 1880 р. і на одній лише кримсько-кавказькій лінії пароплави РТПІіТ перевезли 158 тис. пасажирів! Що ж стосується звичайних російських доріг, то їх загальний стан, у порівнянні з Західною Європою, був поганий. У всій імперії єдиною дорогою, яка відповідала високим європейським стандартам, був шлях Санкт-Петербург — Царське село. Ця дорога була вимощена камінням, мала придорожні канави для стоку води, вздовж неї стояли мармурові верстові стовпи, були в наявності спеціальні ємності, де можна було напоїти коней. А в темний час доби вздовж всієї дороги запалювалось 1100 ліхтарів.

Відносно якісною була дорога, що з'єднувала Москву і Петербург. З 20-х рр. XIX ст. почалося вдосконалення Московсько-Сибірського тракту. Вздовж всього шляху із центральної Росії в Сибір стали створювати форпости, притулки та станції.

Ще за Катерини II було видано низку указів, направлених на благоустрій доріг, їх почали випрямляти, обсаджувати деревами, ставити вздовж них верстові стовпи, утворювати постоялі двори і ями (ями — поселення на поштовому тракті в Росії XVIII XIX ст., візники-співробітники яких називались ямщиками). Ями були розташовані на відстані 20-30 верст, а в Сибіру - 100 і більше.

Середня швидкість поїздок дорогами Центральної Росії складала 10 км/год. влітку і 7 км/год. — взимку. Від Москви до Києва, наприклад, можна було дістатися за два тижні, а від Москви до Архангельська — за 10 днів.

Перешкоджала розвитку подорожей в Росії необхідність отримання специфічного документа -подорожньої. Це був різновид внутрішнього паспорту, без цього документа було неможливо відправитись в дорогу. Подорожня видавалась тим, хто бажав здійснити поїздку. В ній вказувалися: маршрут пересування, його мета, ім'я власника, кількість підвод і коней, які були йому необхідні, а також порядок оплати проїзду. Без подорожньої мандрівники не могли отримати коней, а отже — пересуватись далі.

Що стосується зарубіжних поїздок, то для їх здійснення необхідно було отримати «высочайшее