Історія туризму

До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні. Турист, який їв участь в одному з таких маршрутів, одержував право на отримання посвідчення і значка «Турист СРСР». Дев'ять маршрутів було першої категорії складності, серед них варто назвати: «По гірському Криму», «По Дністровському каньйоні на плотах», «По Телецькому озеру і Алтайській тайзі». Такі мандрівки були настільки популярними в 1960-і рр., що майже в усіх вузах СРСР почалося створення туристичних секцій і Клубів туристів.

У 1957 р. була створена Всесоюзна федерація туризму, яка проіснувала 4 роки. Найбільш масовими та популярними формами самодіяльного туризму стали походи вихідного дня.

Крім вищезазначених туристичних видань, після війни почали виходити такі журнали: «Світ подорожей». «Туристичні новини», «Туристичний вісник». Практика організації туризму за кордоном, особливо в соціалістичних країнах, знаходила відображення в популярних в СРСР журналах «Турист» та «Подорожі в СРСР», який виходив чотирма мовами (англійською, німецькою, французькою, російською).

Існували також спеціалізовані видання для фахівців: «Бюлетень туристичної інформації Державного комітету по іноземному туризму РМ СРСР», «Інформаційний бюлетень Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ».

Період розвитку туризму в СРСР з 1970-90-х рр. дослідники радянського туризму називають адміністративно-нормативним. Для регулювання туристичної сфери в СРСР було прийнято низку постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС. За декілька п'ятирічок у країні були створені нові приміські зони відпочинку, туристичні та оздоровчі табори, будувались готелі, кемпінги. Активно розвивалось транспортне забезпечення туристичних подорожей.

Загалом, функціонували 4 тис. маршрутів, які обслуговувались спеціалізованим туристичним транспортом (10 тис. автобусів, 150 морських та річкових суден, 80 потягів).

1980-і рр. були часом створення в СРСР комфортабельної туристичної інфраструктури, що функціонувала протягом усього року. Сприяло цьому проведення в СРСР міжнародних фестивалів. Олімпійських ігор. Наприклад, у 1980 р. увійшов до експлуатації туристичний комплекс «Ізмайлово» в Москві, який мав п'ять 30-поверхових корпусів на 9568 місць та культурний центр.

З 1956 по 1985 рр. СРСР відвідало більше 70 млн. іноземців із 162 країн; треба зазначити, що не всі вони приїжджали як туристи. Більше 60 % іноземних туристів були із країн так званого соціалістичного табору. Із капіталістичних країн найбільше туристів було з Фінляндії. Іноземцям в кінці 1980-х рр. пропонувалось 500 маршрутів по Радянському Союзу, дозволялося відвідувати 150 радянських міст.

Найбільшу цікавість в іноземців, як і раніше, викликала поїздка на «Транссибірському експресі» з Москви до Владивостока через весь Союз.

Швидко завоював популярність екзотичний круїз на катамаранах по Каракумському каналу, введений у 1985 році. Підготовленим туристам пропонували пішохідний 30-кілометро-вий похід по прибайкальській тайзі.

В 1983 р. Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР було перетворено у Державний комітет СРСР з іноземного туризму. Його голова входив до складу Ради Міністрів, що свідчило про високу значимість цього напрямку в економіці Радянського Союзу.

Важливу роль для розвитку туризму відігравали науково-дослідні центри з проблем туризму. В 1989 р. в Сочі відкрився Навчально-виробничий центр курортної справи та туризму, який включав у себе профтехучилище та Інститут підвищення кваліфікації.

Перший випуск спеціалістів з вищою туристичною освітою відбувся у 1978 р. З цього часу, за домовленістю Мінвузу СРСР і Спорткомітету СРСР, у всіх фізкультурних вузах існувала спеціальність «Масова фізкультурно-оздоровча робота і туризм». Екскурсоводів, як правило, готували в університетах на спеціальних курсах, слухачем яких могла стати людина з вищою освітою — мистецтвознавець, географ, історик тощо.

Радянські організації «Інтурист», «Супутник» і Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ) брали участь в роботі міжнародних туристичних товариств, союзів та організацій, які займались спрощенням туристичних формальностей, з чим якраз в СРСР для туристів було багато проблем. Адже громадяни СРСР здійснювали закордонні поїздки тільки на груповій основі; вони не мали права володіти іноземною валютою; путівки за кордон розподілялись централізовано; існував анкетний відбір кандидатів; висувалася низка вимог ідеологічно ю характеру; повторні поїздки за кордон могли здійснюватися, у більшості випадків, тільки через 2-3 роки.

 

10.4. Характер та основні види туризму в СРСР

Основними видами туризму в Радянському Союзі були:

оздоровчий (рекреаційний);

пізнавальний;

спортивний;

соціальний;

дитячий;

молодіжний.

Також існував поділ на самодіяльний (туризм членів аматорських туристичних об'єднань) та організований види туризму.

З 1960-х рр. в СРСР існувало п'ять основних напрямів туризму:

профтуризм (Центральна Рада по туризму і екскурсіям при ВЦРПС);

іноземний туризм (Державний комітет з іноземного туризму при РМ СРСР);

молодіжний туризм («Супутник» при ЦК ВЛКСМ );

військовий туризм (Управління по туризму і екскурсіям Міноборони СРСР);

шкільний туризм (УДТЕС і Управління дальніх подорожей Міністерства просвіти СРСР).

Зовсім не розвивався релігійний туризм, численні традиційні центри паломництва функціонували як музеї з обов'язковою атеїстичною пропагандою. Радянський туризм був орієнтований на групове обслуговування. В організації туристичних подорожей використовувались всі види транспорту. Основними туристичними сезонами були літо і зима.

Туризм в СРСР був масовим, але обмеженим за асортиментом туристичних послуг. Переважав внутрішній туризм в межах СРСР.