Історія туризму

Для збереження природи біля Осмолоди було створено, при допомозі власника лісів митрополита Андрія Шептицького, два заповідники первісної гірської природи. Перший кедровий заповідник на горі Лолинське Яйце (3 кв. км) був заснований у 1935 р. і переданий під опіку НТШ у Львові. Другий — Український парк Природи (18 кв. км) — засновано у 1936 р. До нього входили гори Графа, Канусяки, Паренки. Весь парк був відкритий для користування українських туристичних товариств «Чорногора», «Плай». Тут були побудовані сховища для мандрівників, де вони могли відпочивати.

Товариства «Чорногора» та «Плай» діяли до вересня 1939 р., коли західноукраїнські землі окупували радянські війська.

Зрозуміло, що учасниками та організаторами туристичних подорожей на українських землях у складі польської держави були не лише українці. Багато зробили для розвитку туризму в регіоні державна влада, загальнопольські туристичні фірми та місцеві польські культурні осередки.

Наприклад, у Тернополі, Перемишлі, Станіславі, Коломиї та деяких інших містах знаходились бюро подорожей «Орбіс» — краєві відділи польського бюро подорожей з головним офісом у Варшаві. У Львові було чотири таких відділи. Туристичне бюро організовувало краєзнавчі екскурсії, надавало безкоштовну інформацію про туристичні ресурси свого краю, здійснювало рекламно-видавничу діяльність.

У Варшаві виходила газета «Туриста», в якій численні організатори та учасники туристичних подорожей могли знайти інформацію з багатьох питань сфери туризму. В країні функціонувала розвинена мережа залізниць, автошляхів, діяло багато автобусних маршрутів, використовувався в туризмі навіть авіатранспорт. Польська держава приділяла багато уваги розвиткові спорту та краєзнавства, сприяючи зростанню обсягів внутрішнього туризму.

 

 

9.6. Основні риси розвитку туризму на українських землях у складі Австро-Угорщини та Польщі

Туризм на українських землях у складі Австро-Угорщини та Польщі впродовж свого розвитку у XIX - першій третині XX ст. пройшов кілька етапів від мандрівок і подорожей, які були засобом вивчення краю, його історії, культури, до більш розвинених форм. Основними рисами розвитку були:

створення туристичних товариств; 

зародження перших об'єктів інфраструктури — «захистів», що являли собою прообрази сучасних турбаз;

створення служби охорони мандрівників під час подорожей;

розвинулось видання туристичної та краєзнавчої літератури;

чітко виокремились такі види туризму: пізнавальний, спортивний, шкільний, водний, лижний, пішохідний, етнографічний.

Велику роль у становленні туризму в Галичині відіграли видатні суспільно-політичні діячі, вчені, прогресивна інтелігенція краю, які дбали про піднесення культурно-освітнього рівня та національної свідомості українського народу.

Важливими чинниками розвитку туризму на українських землях у складі Австро-Угорської імперії та міжвоєнної Польщі були:

зручне географічне положення;

наявність відомих пам'яток історії та культури;

значні міграції населення;

наявність центрів прочанства;

діяльність організацій, що займалися туризмом та екскурсіями;

наявність особливих кліматичних зон та районів, що стали туристичними центрами (Карпати);

розвинена інфраструктура (шляхи сполучення, транспорт, торгівля, сфера послуг).

 

 

РОЗДІЛ 10

ТУРИЗМ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

 

10.1. Розвиток туризму в СРСР в 20-30-і рр. XX століття

У перші роки радянської влади туризм розвивався, здебільшого, стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. Велика увага радянського уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

Однією з перших організацій, що займалася туризмом та екскурсіями, став створений у 1917 р. за ініціативою Н. К. Крупської позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти (Наркомпросу), створений у 1917 р., а в 1918 р. з'явилося Бюро шкільних екскурсій Наркомпросу.

У 1918 р. Ленін підписав декрет «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царя, та розробку проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції». Цей декрет поклав початок створенню об'єктів пролетарської ідейної символіки, які в подальшому стали об'єктами екскурсійних і туристичних маршрутів.

Декретом 1919 р. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» більшовицький уряд проголосив націоналізацію курортів і передачу їх до рук трудящих та спрямував зусилля на організацію лікувального туризму та відтворення системи курортно-санаторного обслуговування.

В грудні 1920 р., одразу після встановлення влади більшовиків у Криму, Ленін підписав декрет Ради Народних Комісарів «Про використання Криму для лікування трудящих», згідно якого всі великі дачі та особняки передавалися для використання в якості санаторіїв і здравниць для робітників та селян.

В 1921 р. з цією ж метою підписано декрет «Про організацію будинків відпочинку».

Для покращання харчування, під відомство санаторіїв передавались молочні ферми, виноградники, в тому числі і палацові в Лівадії та Масандрі.

Матеріальною базою для створення перших радянських здравниць стали націоналізовані приватні готелі, пансіонати, санаторії, маєтки знаті, дачі, монастирі.

У 1919 р. на території, яка контролювалася радянською владою, функціонувало лише 5 курортів — Стара Руса, Липець, Сергієвські Мінеральні Води, Ельтон і Кашин, потім до них приєднались курорти Чорноморського узбережжя Кавказу: Анапа, Сочі, Гагри, Сухумі, почалась відбудова курортів Боржомі, Абастумані, а також запрацювали курорти Забайкалля та Далекого Сходу.

У 1921 р. здравниці Криму могли