Історія туризму

По лінії «Інтуриста» Радянський Союз відвідували громадські діячі, журналісти і письменники, художники та політики. У 20-30 рр. СРСР відвідали Теодор Драйзер, Бернард Шоу, Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Рабіндранат Тагор, численні делегації.

Основною формою виїзду радянських громадян за кордон були відрядження. Своєрідними «звітами» про деякі з них були «Одноэтажная Америка» І. Ільфа і Є. Петрова, «В Западную Европу» і «Наши за границей» В. Катаєва. За кордоном побували С. Єсенін, В. Маяковський, М. Горький, М. Цвєтаєва.

В 1930 р. Всесоюзним добровільним товариством пролетарського туризму і екскурсій був організований круїз 257 ударників (передовиків) праці навколо Європи із заходом у Гамбург, Неаполь, Стамбул. Товариство не залишало поза увагою дитячий туризм, який розглядався як одна з форм комуністичного виховання підростаючого покоління.

В цілому, до Другої світової війни обсяги в'їзного туризму перевищували кількість виїздів радянських громадян за кордон. Наприклад, у 1938 р. з СРСР виїхало 4,3 млн радянських громадян, а в'їхало (іноземців) більше 6 млн. осіб.

В 1964 р. при Раді Міністрів СРСР створені Управління з іноземного туризму і Рада з іноземного туризму, куди увійшли представники з 17 міністерств, комітетів і відомств. Управління і Рада повинні були координувати роботу різних організацій для подальшого розвитку іноземного туризму в СРСР.

Управління іноземного туризму з 1966 р. виступало як офіційна туристична організація Радянського Союзу, було членом Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій і Міжнародної федерації туристичних агентств.

«Інтурист» залишався єдиною в СРСР комерційною організацією в системі Управління Ради Міністрів СРСР з іноземного туризму. Акціонерний статутний капітал «Інтуриста» у 1969 р. складав 15,6 млн. крб. З 1964 р. «Інтурист» почав приймати іноземців у найвідоміших курортах країни: у Сочі, П'ятигорську, Кисловодську, Єсентуках.

З 1936 р. керівництво внутрішнім туризмом почало здійснюватися профспілками. До початку Другої світової війни в СРСР, завдяки діяльності профспілок, була створена мережа з декількох тисяч .туристичних осередків на підприємствах та в навчальних закладах.

В 1962 р. в системі ВЦРПС відбулась реорганізація, і було створено Центральну раду з туризму та екскурсій ВЦРПС, яка стала в СРСР головним відомством з організації внутрішнього туризму. Саме в її підпорядкуванні знаходилась найбільша кількість туристичних готелів. У 1985 р. їх налічувалось 174, з загальною кількістю місць 80 тисяч.

Організація молодіжного туризму спочатку знаходилась під керівництвом ВЛКСМ. Після Другої світової війни, в 1958 р. створено Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», яке з того часу керувало обома видами молодіжного туризму (зовнішнім і внутрішнім).

«Інтурист» і «Супутник» у другій половині XX ст. стали монополістами на туристичному ринку Радянського Союзу, вони мали свої готельні ланцюги в усіх союзних республіках, у ряді туристичних центрів.

Система управління туризмом базувалась на жорстких партійно-державних засадах і реалізовувала концепцію планового туризму в СРСР.

 

 

10.3. Розвиток планових туристичних маршрутів

Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР перебував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.

Однією з популярних форм розвитку туристичного руху стали планові маршрути. Туризм в СРСР, за формами організації, поділився на самодіяльний і плановий. В залежності від цього, маршрути також поділялись на планові (коли туристи подорожують по путівках) і самодіяльні (коли туристи подорожують на засадах самообслуговування).

Найбільш розповсюдженими були такі лінійні маршрути:

«Від Москви до Новгороду»;

«Із Середньої Азії до Казахстану»;

«По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря».

Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іноземців та вітчизняних туристів користувався маршрут „По містах Золотого кільця», який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: «Велике Золоте кільце» і «Мале Золоте кільце».

Місцеві планові маршрути створювались за радіальним принципом. Туристи, мешкаючи на одній турбазі або в одному готелі, здійснювали екскурсії, або недалекі походи до цікавих природних місцевостей, історичних або культурних пам'ятників. Наприклад, маршрут «По пушкінських місцях».

Москва, Ленінград та інші міста Радянського Союзу, які мали пам'ятки історії, архітектури, культури та мистецтва, були центрами пізнавального туризму.

Для тих туристів, які цікавились архітектурою і мистецтвом, були розроблені маршрути:

«В край білих ночей»; 

«По Прибалтиці»;

«Містами України»;

«Столицями Закавказьких республік».

Всі ці маршрути постійно оновлювались. Різними були й засоби переміщення туристів. Було організовано декілька всесоюзних маршрутів для автотуристів. Путівка давала право на проживання в кемпінгу з харчуванням та екскурсійним обслуговуванням. Найпопулярнішими серед цих маршрутів були:

«Від Ростова-на-Дону до Гагри по Військово-Грузинській дорозі»;

«Москва-Харків-Алушта»;

«Новгород-Псков-Пярну».

Новий імпульс після війни отримав велотуризм.

Паралельно з плановим розвивався в країні самодіяльний туризм.

З 1957 р. іде відлік історії радянського морського туризму: «Інтурист» орендував два судна («Победа» і «Грузия»), на яких і здійснювались морські подорожі навколо Європи (судна виходили з Одеси, кінцевим пунктом круїзу був Ленінград). Пароплав «Петр І» проводив чорноморські круїзи для туристів із країн соціалістичного табору. А з 1960 р. сумнозвісний «Адмирал Нахимов» почав курсувати вздовж Кримсько-Кавказького узбережжя. На початку 1960-х рр. став розвиватись