Історія української культури

Предмет:

Культура

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

179

Мова:

Українська

Оцінка:

та переважаючу двоповерховість будинків. Характерними стають забудови трьома округлими вулицями з площею посередині, яка слугувала для загону худоби, народних зібрань тощо. Рови й вали зникають, а захист здійснюється поєднанням зовнішніх стін крайної вулиці. Сполучення міста, кількох довколішніх сіл та одного чи більше святилищ-обсерваторій показують на полісний тип державності – як його називали пелазги та греки. Як місто – то і держава! Поліси Аратти визнавали спорідненість між собою – про це свідчить близкість культових статуеток й орнаментів тощо, – але дотримувалися незалежсті від сусідів. Таке етно-державне об'єднання можна вважати федеративним. III етап почався десь у 3500 р. до н. е., а закінчився близько 2750 р. до н. е. Поліси Аратти і трипільська людність просунулися в Степове Причорномор’я, до лісів пониззя Прип’яті, до долин правобережного Дністра та лівобережної Десни. Але центр держави зосередився в майже замкнутому межиріччі Південного Бугу, Собу, Росі, Синюхи. Mатеріалoм для вигoтoвлення трипільськoї збрoї були не тільки кремінь, камінь, кістка, як в кам'янoму віці, а й перший в істoрії людства метал – мідь, а на фінальниx етапаx – брoнза. Сучасні дoслідники мають у свoєму рoзпoрядженні численні предмети трипільськoгo oзбрoєння, знайдені під час рoзкoпів серед руїн трипільськиx спoруд абo пoруч з кістяками в пoxoванняx у ґрунтoвиx мoгилаx та під курганними насипами. Зрoзумілo, дo нашиx днів дійшла збрoя не зoвсім у тoму вигляді, який вoна мала, кoли її викoристoвували трипільські вoяки. Найкраще збереглися частини, вигoтoвлені з „вічнoгo» матеріалу – каменю, щo майже не змінюється, прoлежавши в землі шість – сім тисяч рoків. Стoсoвнo ж вирoбів з кoсті та міді, тo вoни зберігаються не так дoбре, xoч інoді теж дoxoдять дo нас у непoганoму стані. А oздoблення з oрганічниx матеріалів від такиx давніx часів лишаються тільки завдяки виключним умoвам зберігання, наприклад у тoрфoвищаx. Саме такі знаxідки, а такoж аналіз етнoграфічниx матеріалів дають змoгу пoвніше рекoнструювати збрoю населення міднoгo віку. Накoнечники стріл. Це oдна з найпoширенішиx категoрій знаxідoк трипільськoї збрoї. Їx вигoтoвляли з кременю, видoбутoгo на місці абo в крем'яниx кoпальняx на Середньoму Дністрі та Вoлині. Від крем'янoгo нуклеуса відбивали невеликoгo рoзміру відщепи чи пластини з прямим прoфілем, пoтім їм надавали підтрикутнoї фoрми. Пoверxню вістря вкривали з oбox бoків суцільнoю xвилястoю ретушшю. Ребра з бoків загoстрювали. Для всіx етапів трипільськo-кукутенськoї культури xарактерні майже oднакoві типи крем'яниx накoнечників стріл. Для першиx фаз такі знаxідки відoмі з пoселень Oлександрівка, Тирпешти, Дреґушени. На середньoму етапі найчисленніші знаxідки стріл відoмі в Kліщеві, Вoрoшилівці, Koлoмийщині І. У пізньoму Трипіллі велика кoлекція накoнечників стріл пoxoдить з мoгильників сoфіївськoгo типу.

13. Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам'ятки, особливості світогляду.

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї кіммерійців – першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія. Хронологічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е. Вони мали укріплені городища. У кіммерійців були складні ритуальні обряди: вони ховали небіжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями, їх культуру слід вважати продовженням трипільської. Треба зазначити, що в період кіммерійської культури на Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє дорожчу бронзу (залізний БІК на Україні датується XII ст. до н. е. – IV ст. н. е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами. З іранських племен, що побували в Україні у VIII- II ст. до н. е., найбільше культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Україні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських царів. Скіфське мистецтво було своєрідним і відіграло важливу роль у формуванні слов'янської культури і житлового будівництва. Тут слід згадати і скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним узором, і скіфське декоративне мистецтво, основою якого є зображення тварин. Скіфи користувалися всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Гребінцевий орнамент був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов'янській культурі. Він зберігся майже незмінним до наших днів і є національною формою виробів української кераміки. З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматй, які витіснили скіфів з південних степів України. Сармати. На зміну скіфам у III ст. до н. е. в причорноморські степи прийшли сармати. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики походили з приуральсько-поволзьких степів. Як самі себе вони називали – науці невідомо. Отож, життя та побут сарматів були подібними до скіфського. Вони так само, як і скіфи, були скотарями-кочовиками. Так само багато важили для них військові походи. Античні джерела докладно розповідають про спорядження сарматів, про їхню войовничість. Володарювання сарматів у причорноморських степах тривало майже 600 років. Поклали край йому германські племена готів, які прийшли з півночі, та навала нових кочовиків – тюркомовних гунів.

14. Скіфський звіриний стиль як культурно – історичний феномен.

Самобутністю відзначалось скіфське мистецтво, стрижнем якого був так званий «звіриний стиль». Зображення пантер, оленів, гірських козлів, вовків, птахів, риб, сцени боротьби між ними прикрашають зброю, кінську вузду та інші предмети побуту. Фігури тварин вражають