Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

1655 р., вересень – Битва під Городком. Облога Львова.

1656 р., жовтень – Укладення союзу з трансильванським князем Юрієм ІІ Ракоці проти Польщі.

1656 р., жовтень – Підписання між Москвою і Річчю Посполитою перемир’я у Вільні.

1656 р., листопад – Укладення антипольського союзу між Шведським королівством і Трансильванським князівством.

1656-1658 рр. – Московсько-шведська війна.

1657 р., січень-липень – Воєнні дії війська трансильванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці та українських полків на чолі з А. Ждановичем проти Речі Посполитої.

1657 р., 27 липня – Смерть гетьмана Б. Хмельницького.

 

 

Наприкінці 1655 – у першій половині 1656 р. Богдан Хмельницький провадив надзвичайно активну дипломатичну діяльність: обмінювався посольствами із шведським та польським королями, кримським ханом, молдавським господарем і трансильванським князем.

Однак уряд царя Олексія, наляканий воєнними успіхами шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу), розпочав активну підготовку до війни проти Швеції.

Польські дипломати, шукаючи порятунку для батьківщини, запропонували польську корону на випадок смерті Яна ІІ Казимира Олексію. Ця пропозиція теж спонукала Москву до переговорів з Варшавою, які закінчилися 24 жовтня 1656 р. Віленським перемир’ям.

За ним: воєнні дії між Річчю Посполитою й Москвою припинялися; обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією; натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбургу; обрання царя на польський трон.

Українську делегацію до участі у віленських переговорах московські дипломати не допускали, а пропозиції Б. Хмельницького щодо позиції на перемовинах проігноровано, що дуже обурило козаків і гетьмана.

Віленське московсько-польське перемир'я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі. Реальними претендентами були Трансильванія і Швеція.

Відносини з Трансильванією Хмельницький встановив ще 1648 р. Щоправда, вони були нерівними: то союзницькими, то напруженими, як це сталося після невдалого походу Тимоша Хмельницького у Молдавію восени 1653 р.

8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансильванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансильванський князь Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.

Дипломатичні відносини зі Швецією Богдан Хмельницький розпочав 1652 року і підтримував надалі. Вже у вересні 1655 р., коли спалахнула польсько-шведська війна, Хмельницький пропонував шведському королю Карлу-Густаву союз проти Польщі з умовою, що всі руські (українські) землі Речі Посполитої буде віддано Україні.

У 1656 р. відносини України зі Швецією стали регулярними, але шведи не хотіли віддавати українські землі, що були під Польщею, бо самі на них претендували.

У січні 1657 р. шведські посли привезли проект союзницького договору, але з визнанням держави тільки на козацькій території (Наддніпрянщині). Хмельницький від договору відмовився.

У червні до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, що перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі.

У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного союзу». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансильванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців.

 

 

Ще за життя Богдана Хмельницького старшина обрала наступником гетьмана його 16-річного сина Юрія, учня Києво-Могилянського колегіуму. Але позбавлений талантів і досвіду малолітній Юрій не міг управляти Україною в таких складних умовах. Тому старшина після смерті Богдана вирішила виправити помилку і на вузькій раді обрала гетьманом, ніби тимчасово, до повноліття Юрія, сподвижника, однодумця і друга Б. Хмельницького – генерального писаря Івана Остаповича Виговського (1657 – 1659). Пізніш його переобрала гетьманом і широка козацька рада в Корсуні 25 жовтня 1657 р.

Після смерті Б. Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Передчасна смерть Б. Хмельницького 27 липня 1657 p. призупинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негативно відбилося на розбудові Української національної державно-правової системи. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економічної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.

Жорстокі та згубні події історії українського народу кінця 50-70 pp. XVII ст. дістали назву «Руїни». У цей період часто змінювались гетьмани, а інколи в окремих регіонах одночасно обирали різних ватажків, що ворогували між собою. Військові ради нерідко перетворювались у зле протистояння, а підчас – у криваві сутички ворогуючих сторін. Українська держава руйнувалася.

У цих умовах ще більшої шкоди Україні приносили безупинні воєнні дії польських, турецьких, московських і татарських претендентів на володіння українськими землями й на право визискувати місцеве населення.