Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

Петро І у 1720 р. наказав у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях заново книг ніяких, крім церковних по передніх видань, не друкувати та і ці церковні старі книг для цілковитого узгодження з великоросійськими таким самими церковними книгами виправляти перед друком. Ніяких же інших книг, ні попередніх, ні нових видань без дозволу Духовної колегії не друкувати. За друкування книг без дозволу Москви на друкарні України накладали штрафи.

Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України. Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок – книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах – Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.

У середовищі передової дворянської інтелігенції виникали гуртки, члени яких обговорювали питання про потребу ліквідації кріпосництва, досягнення рівності й свободи, поширення освіти й культурі.

Важливе місце в духовному житті українського народу займала православна віра і православна церква. Саме одним із найбільш популярних гасел боротьби українського народу проти шляхетської Польщі, турків і татар було відстоювання православної віри.

Українська церква мала свої особливості у звичаях, зокрема в проведенні божої служби, у святах, у вимові богослужбових книг, у тому, що ченці стригли своє волосся і т. п. Святійший Синод, з волі царів, повів лінію на ліквідацію всіх особливостей української церкви, на її повну уніфікацію з церквою російською. Усі богослужбові українські книги були винищені і замінені московськими, друкарні – Києво-Печерської лаври та інші – змушені були друкувати лише книги за московським зразком.

У центрі освітньої діяльності в Україні у першій половині XVIII ст., як і в попередні десятиліття, стояла Київська академія, утворена у 1701 р. за указом Петра І на базі колегії. За постановкою навчальної роботи вона стояла на рівні кращих тодішніх університетів та академій Європи і відігравала велику роль у культурному житті як України, так і Росії, а також багатьох слов'янських народів.

За зразком і під впливом Київської академії були відкриті колегіуми в Чернігові (1700), Харкові (1727) та Переяславі (1738). Початкову освіту діти старшин, козаків, селян на Лівобережжі і Слобожанщині здобували в парафіяльних, дяківських школах, які утримувалися коштом населення і в яких учителювали переважно мандрівні дяки.

У першій половині XVIII ст. продовжували існувати в основному ті самі літературні жанри, що й у попередній час, але вони зазнавали поступових змін. Якщо раніше, нариклад, шкільні драми присвячувалися майже виключно вузьким церковним темам, то тепер у них трактувалися переважно історичні сюжети, в яких містилися соціальні моменти. В перервах між діями шкільних драм продовжували показувати інтермедії – невеликі комічні сценки з народного життя. Значне місце в літературі цього періоду займало гумористично-сатиричне віршування.

Високим рівнем розвитку відзначалося в Україні у XVIII ст. музичне мистецтво. Як і раніше, лірники й кобзарі-бандуристи, живучи в гущі народних мас, у своїх піснях оспівували народну героїчну визвольну боротьбу. Були музичні братства-цехи; поміщики в своїх маєтках часто тримали оркестри й хори, оперні та балетні трупи з кріпаків, у містах при магістратах і ратушах існували духові оркестри.

У XVIII ст. значний крок уперед зробила в Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін. У XVIII ст. розвивалася й дерев'яна архітектура. Продовжував розвиватися в Україні живопис.

Велику кількість чудових будівель, передусім храмів духовних, було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І. Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братські церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.

 

 

Відновлення гетьманства імператриця Єлизавета Петрівна пов'язувала з особою Кирила Розумовського, котрого й призначала гетьманом. Для підготовки офіційної церемонії «обрання» в Глухів прибув граф І. Гендриков, який привіз жалувану грамоту «прошеніе в гетманы Кирилы Григорьевича». В 1747 р. проголошено царську грамоту про відновлення гетьманства. Урочисте обрання гетьмана відбулося 22 лютого 1750 р. Сам Розумовський в Глухів не приїхав.

Він зразу ж досить серйозно почав проводити політику на відновлення козацьких вольностей. Згуртувавши навколо себе передових і освічених старшин, запропонував реорганізацію адміністративного устрою Гетьманщини. При збереженні та відновленні основних козацьких і старшинських вольностей, Кирило Розумовський