Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

Хоч українську автономію було значно обмежено, Д. Апостол все ж шукав можливості для організації державного життя. Він відновив право призначати генеральну старшину та полковників, зменшив кількість росіян в адміністрації, підпорядкував собі Київ, обмежив число російських полків в Україні. Значну увагу приділяв купецько-старшинській верстві, буржуазії, вбачаючи в ній опору української державності, зробив спробу покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників в Україні. Домігся повернення під гетьманську владу запорожців та заснування в 1734 р. Нової Січі на р. Підпільна. Захищаючи державні права українського народу та обмежуючи російські впливи на Україну, гетьман Апостол тим самим затримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Російської імперії.

 

 

Наказним гетьманом було призначено Павла Полуботка (1722-1724 рр.), людину принципову, тверду, рішучу. Він розпочав боротьбу за збереження автономії Гетьманщини, виступивши проти Малоросійської колегії. Між Полуботком і Вел′яміновим почалася гостра боротьба. Причина конфлікту полягала в тому, що Полуботок, всупереч настановам Колегії, створював нові форми адміністративної влади, в тому числі, проводячи реформи в судівництві. П. Полуботок звертається до Петра І з проханням повернути повністю права української адміністрації та суду.

Петро І, роздратований цим, влітку 1723 р. викликав Полуботка і генеральну старшину до Санкт-Петербургу, з тим, аби С. Вельямінов мав змогу остаточно перебрати владу в Україні до своїх рук і приступити до реалізації нового етапу реформування державного устрою Гетьманату.

По прибутті до Петербурга наказний гетьман і генеральна старшина деякий час перебували на свободі, що дозволило їм продовжити боротьбу за автономні права України. Боротьба полягала як у апеляціях до Сенату та імператора з приводу службових зловживань президента Малоросійської колегії, так і намаганнях залучити до своїх акцій якомога ширші суспільні верстви українського населення. Але й у Санкт-Петербурзі вони не скорилися, на початку листопада 1723 р. їх ув′язнили у Петропавловській фортеці. У грудні 1724 р. П. Полуботок помирає, а у січні 1725р. помирає Петро І.

 

1 жовтня 1727 року в Глухові новим гетьманом України був обраний 70-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727 – 1734 рр.).

Маючи значний авторитет серед козаків, Д. Апостол одразу після обрання розпочав активну роботу щодо відродження автономії України. Під час коронації молодого імператора Петра II гетьман подав йому петицію з проханням повернути права, закріплені в Березневих статтях Б. Хмельницького. На гетьманський запит цар дав відповідь у вигляді документа з 28 статей, відомого під назвою «Рішительні пункти».

22 серпня 1728 р. були видані «Рішительні пункти» – договірні статті між гетьманом Лівобережної України Д. Апостолом і царським урядом, якими регулювалися відносини Гетьманщини з Росією. Цей документ став законодавчою основою діяльності адміністрації Гетьманщини аж до її ліквідації.

«Рішительні пункти» ще більше обмежували права українців, але царський уряд мусив визнати, хоча й дуже обмежену, автономію України. Цими статтями обмежувалася влада гетьмана. Генеральною військовою канцелярією, Радою генеральної старшини та царським резидентом, який наглядав за зовнішньополітичними контактами. Військові справи перебували під контролем російського фельдмаршала. Царю надавалось право дарувати землі в Гетьманщині. Генеральний суд складався з шести чоловік: трьох українців та трьох росіян. Гетьманщину з відання Сенату було передано до Колегії закордонних справ, тобто автономні права Гетьманщини були дещо розширені.

Д. Апостол також розпочав реформу судочинства, заснував скарбницю, встановив річні бюджети, здійснив ретельну ревізію громадських та рангових земель. Унаслідок цих реформ стала відроджуватися економіка України, зросла торгівля, активно розвивалися ремесла та промисли. Гетьман відстоював інтереси української торгівлі, повернув права призначати генеральну старшину та полковників, під свою юрисдикцію перебрав Київ.

Безумовною заслугою Д. Апостола стало: розширення повноважень старшин, рад у галузі організації торгівлі і промислів, спроба поставити перепони на шляху скупівлі за безцінь чи відвертого захоплення укр. земель росіянами. Чисельність найманого війська обмежувалася до 3 полків. Передбачалося перенести столицю Гетьманщини з Глухова у більш зручне для України місце. Деякі вимоги гетьмана імператор відхилив, одну статтю (про майно старшини) залишив без відповіді, розгляд ще однієї (про кордони зі Слобожанщиною) відклав. «Рішительні пункти» 1728, при всій їх обмеженості, дали можливість Д. Апостолу на певний час загальмувати процес деформації Гетьманщини як політичного утворення.

У 1734 р. царським урядом було надано дозвіл на повернення Запорозької Січі на свої землі. Після смерті Д. Апостола було заборонено обирати нового гетьмана.

 

 

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734-1750). Це сприяло посиленню контролю і втручання у внутрішні справи старшинської адміністрації з боку царських урядовців. «Уряд» складався з трьох представників козацької старшини і трьох російських урядовців.

У своїй діяльності «Уряд» мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці мали всіляко применшувати значимість гетьманської влади